Українська парижанка Марія Башкирцева та її живопис на тлі європейського мистецтва другої половини ХІХ ст.

Життєвий шлях та мистецька діяльність Марії Башкирцевої розгорталися на широкому історичному та художньо-культурному тлі другої половини ХІХ сторіччя, насичуючись подіями, враженнями, спілкуванням з видатними особистостями свого часу.

У історію французької художньої культури М. Башкирцева увійшла перш за все як літератор, що додав європейському суфражизму певної оригінальної мистецької барви. Інтерес до неї не згасав з кінця 1880-х років – часу виходу друком її відвертих «Щоденників». Але у поодиноких закордонних виданнях до художньої творчості мисткині дослідники зверталися ще за її життя.

На початку ХХ сторіччя за складними обставинами «життєтворчості жінки» критика й мистецькій світ нарешті розгледіли самобутнього живописця, коріннями своїми пов’язаного з полтавською землею. Не дивно, що серед дослідників виник жвавий інтерес до творчості української француженки. Живопис Марії Башкирцевої – живе зацікавлення соціальними проблемами, своєрідний синтез розмаїття течій та епох у країнах Європи, незважаючи на те, що кістяк її творчості формувався за канонами паризького академічного художнього осередку другої половини ХІХ ст.

М. БашкирцеваНад книжкою
М. Башкирцева
Над книжкою

Підґрунтя творчості Марії Башкирцевої було сформоване викладачами паризької приватної Академії живопису Рудольфа Жюліана. З двох викладачів, з якими художниця зустрілася у період навчання в академії, Рудольфа Жюліана та Тоні Робера-Флері, лише творчість останнього сприяла вибору стилістичного спрямування її живопису. Ментор дотримувався реалістичних тенденцій, що тільки-но утвердилися у французькому живопису, саме у той час, коли Париж ставав художнім центром Європи.

Окрім того, що основу освіти М. Башкирцевої складала професійна підготовка у Парижі, мисткиня працювали самостійно, застосовуючи досягнення старих майстрів та досвід сучасників. У власній манері Башкирцевої знайшли творчу переплавку надбання мистців доби Відродження, голландського живопису та реалістичної течії XIX ст. Багатократні мандри Європою, особливо відвідини Італії та Іспанії, допомогли досягти високої образотворчої культури. Саме тут відбулося знайомство зі спадщиною старих майстрів: Рафаеля, Тіціана, Рубенса, Ван Дейка, Сальватора Рози, Мурільйо – всі вони так чи інакше знаходили відображення у її композиціях. Уподобання ними прояснюють і коло сюжетів, яких торкалася художниця.

М. БашкирцеваПарасолька
М. Башкирцева
Парасолька

Але вирішальну роль у творчому самовизначенні М. Башкирцевої зіграв Жюль Бастьєн-Лепаж – французький художник, що продовжив тематичні, художньо-образні й колористичні традиції живопису 1840-1860-х років (Е. Коро, Г. Курбе і Ж.-Ф. Мілле) з урахуванням певних пленерних новацій часу. Спільний мистецький осередок, який ще тяжів до академізму і цікавість до досягнень барбізонців, зумовив деяке перегукування колориту та подібне групування мізансцен композиції у картинах обох малярів. М. Башкирцеву та Ж. Бастьєн-Лепажа також зближувало прагнення до мотивів барбізонців і відображення реального життя паризьких околиць. Маючи єдине коло сюжетів, вони піддавали їх різній інтерпретації. У жанровому та портретному живописі вони воліли до однакових типів людей у, але, на відміну від Ж. Бастьєн-Лепажа, М. Башкирцева передусім – майстер жанрових сцен та камерних портретів.

Як бачимо, фундамент творчості Марії Башкирцевої – своєрідний сплав надбань декількох мистецьких культур. Така практика була поширена, особливо у ХІХ ст. Адже у цей час відбувалася повсюдна консолідація культур різних народів. Європейське мистецтво все більше і більше набувало інтернаціонального характеру. На тлі цього зміцнювалися контакти української художньої школи із закордонними, зокрема французькою. Головними точками перетину у художньому методі України та Франції були демократизація мистецтва та пошук реалістичної манери передання дійсності. В ХІХ столітті у європейському та вітчизняному живописі з’являється новий герой: набувають нового значення та значимості люди соціального дна: жебраки, хворі, каліки, ув’язнені та військовополонені. Саме ці герої постають у численних графічних серіях та живописі Марії Башкирцевої, яка мала відношення до обох мистецьких шкіл – французької та української. У її творах образи знедолених постають в іншому амплуа, аніж їх інтерпретували «нові французькі реалісти» другої половини ХІХ століття – Жюль Бастьєн-Лепаж, Жюль Бретон та Леон Лермітт. Новий струмінь французького реалістичного живопису обумовлює головний критерій, як ідеалізацію образів робітників та жителів бідних кварталів, що не виходить за рамки сентиментальної побутової розповіді. На відміну від французьких майстрів, вітчизняні художники-реалісти використовували жанровий живопис, як знаряддя для викриття несправедливості у сформованих суспільних відносинах. Але «правда, реальність, сучасність та свобода митця були програмними, лозунговими поняттями однаково і у Франції, і в Росії, і в Україні».

М. БашкирцеваМітинг
М. Башкирцева
Мітинг

Творчість М. Башкирцевої наочно розповідає про синтез україно-французьких художніх методів і тем. Демонструючи подібності із європейським та вітчизняним реалістичним мистецтвом, що простежуються у розробці жанрового сюжету на пленері, поєднанні жанру з пейзажем, живопис М. Башкирцевої продовжує тенденції часу, вже знаходячись на межі розриву з академічною школою. Соціально забарвлений жанровий живопис висуває її за рамки мистецтва паризького художнього середовища другої половини ХІХ століття і наближає до вітчизняного мистецтва. Українські жанристи, як і Марія Башкирцева, не обмежувалися пасивним відображенням дійсності. Це своєрідна спроба через зображення характерних явищ життя зрозуміти те, що в ньому відбувалося, брати участь у вирішенні головних питань, наблизити своєю творчістю перемогу справедливого устрою суспільства. Художниця звертає увагу громадськості до життя звичайних людей з бідних кварталів околиць Парижу. Особливо її турбує тема дітей, яким довелося рано розлучитися із дитинством. Вгадується навіть внутрішня автопортретність низки жанрових робіт, присвячених самотнім дітям передмість. Створюючи ці типажі М. Башкирцева, імовірно, зобразила саму себе, адже через сімейні проблеми вона також не пізнала радощів дитинства.

У творах, як «Жан та Жак», «Мітинг», «Гранада», «Карнавал у Ніцці», «Лава», «Діти, що граються» та серії графічних портретів, моделями стають саме «маленькі діти робітничих вулиць Франції, школярі, бідняки, долю яких вона так правдиво і переконливо змогла розповісти». Голод, безпритульність та інші соціальні біди відображені у цих полотнах неявно, невідкрито. Твори М. Башкирцевої вражають своєю чарівністю, неохватною глибиною й людяністю. Її турбують не тільки суспільні проблеми у Франції, а й складне становище селян України, спогади про яке вона занотовує у рядках «Щоденника».

Емігрувавши з України до Європи, Марія Башкирцева увібрала досвід і французької культури, що виховала у неї живописний смак, і української, яка обумовила її національну самобутність. Серед дослідників побутує і думка, що постать Марії Башкирцевої перебуває поза контекстом українського мистецтва. Хоча контактам із творчістю вітчизняних митців майже немає місця у біографії художниці, але очевидно, що вона йшла тією самою стежкою, якою йшов вітчизняний жанровий живопис. Мистецтво україно-французької художниці відобразило загальні для обох культур тенденції до демократизації, звернення до реального життя, відходу від штампів академічного живопису.

Олена Батченко
batchenkolena@yahoo.com

Поділитися:
* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір