Підрозділ «Гарпії» — перша виключно жіноча рота у складі 9-ї окремої бригади Сил безпілотних систем — зараз виконує завдання на Донеччині. Їхній основний інструмент — великі нічні безпілотники-бомбери «Вампір». Роту очолює Дарія, відома під позивним «ДШК». В інтерв’ю Суспільному Донбас вона пояснила, чому, на її думку, багато жінок краще справляються з управлінням важких дронів, як виникла назва підрозділу, і чому планує залишатися в армії.
З фронту — у Сили безпілотних систем
Дарія розповіла, що до переходу у СБС вона служила у піхоті — була бойовим медиком, працювала також у розвідувальних підрозділах. У 2024 році вона разом із побратимами й побратимками вирішила переорієнтуватися на безпілотні системи.
Під час урочистої присяги до них під’їхав один із ініціаторів — Вадим Сухаревський — і запропонував створити жіночу роту, де дівчатам даватимуть бойові посади. Спочатку ідея виглядала невеликою і експериментальною, але підрозділ досить швидко розширився — і сьогодні «Гарпії» виконують повноцінні бойові задачі.
Дарія каже, що на її практиці жінки часто показують кращі результати при управлінні важкою апаратурою: «Не у всіх, звичайно, але у багатьох — так. Жінки мають тонку моторику, більш врівноважену поведінку, спокій у стресі. Це помітно під час роботи з боєприпасами й технікою».
Чому «Гарпії» — пташки помсти
При виборі назви варіанту було багато — хтось пропонував «Патріотки» й інші прості варіанти. Дарія пояснює, що назва «Гарпії» народилася і з популярної гри («Герої меча і магії»), і з більш глибокої асоціації: у легендах гарпії пов’язують із вихорами і помстою тим, хто завдав болю. «Це й образ красивого й одночасно грізного птаха», — каже командирка. Для частини складу назва мала й особисте відлуння — у підрозділі служать жінки, які втратили близьких.
Нічні операції на «Вампірі»
«Ми — нічні мисливці», — коротко описує профіль підрозділу Дарія. Робота ведеться здебільшого в темний час доби, а обраний для операцій комплекс — «Вампір». За словами командирки, цей тип борту оптимальний для їх завдань: зручний в експлуатації, достатньо ефективний і відносно недорогий, тому втрати апаратури не ставлять підрозділ у скрутне становище.
Технічні характеристики, які наводить Дарія, показують, що борт важить близько 20 кг, до яких додаються акумулятори ще приблизно на 10 кг. Для людини носити такий комплект — посильне завдання: «У піхоті мій медичний рюкзак з ношами був значно важчий», — порівнює вона. Тому перенести, зарядити і підготувати «Вампіра» для вильоту підрозділ може без значних проблем — за необхідності розгортання кількох людей на позиції вистачає 40 секунд.
У екіпажах є сапери-жінки, але механіки/водії здебільшого чоловіки. Дарія зізнається, що поки не знайшли достатньої кількості дівчат-водіїв, тож у типовій операції задіяні три-чотири людини, які швидко встановлюють та приховують апаратуру.
Колектив, добровольці і внутрішня атмосфера
Командирка підкреслює, що всі в її роті — добровольці. «У нас немає примусових людей — лише ті, хто сам обрав цю справу», — каже вона. Серед особливостей підрозділу — тісна дружня атмосфера: вони живуть разом у кімнаті, хлопці та дівчата підтримують теплі стосунки, дружать між собою і з родинами.
Якщо виникають проблеми — дівчата знають, що можуть звернутися до командування, і питання розв’язуються оперативно. Головний критерій у службі для Дарії — результат: «Хто показує результат — той працює, хто ні — тоді вже інші вирішення».
Про позивний «ДШК», родину і плани на майбутнє
Позивний Дарії придумав її колишній чоловік на початку війни: поєднання імені «Дашка» й асоціації з кулеметом — швидкої мови. Вона розповідає про своїх близьких — 89-літнього батька, тіток, сестру у Франції, а також двох доньок: старша живе у Швейцарії, молодша — школярка в Києві. Родина підтримує зв’язок щодня, інтереси дітей — звичні: дзвінки з питаннями про розклад, харчування і дозвілля.
Дарія свідомо обирає життєву філософію, у якій важливі дрібні радощі — чашка кави, прогулянка, гарний краєвид. І вона впевнена в одному: повертатися до повсякденного цивільного життя не планує. «Я залишуся в армії — навіть якщо війна закінчиться через рік чи п’ять, поки існує загроза, я буду робити все, аби її стримувати», — говорить командирка.
Жіночий підрозділ у СБС — приклад того, як зміни у військовій структурі відбуваються не лише через технології, а й через людські ресурси: інколи саме нерутинні навички, врівноваженість і точність роблять різницю на полі бою. «Гарпії» на Донеччині вже довели, що цю різницю можна використати ефективно.