З українського щоденника сербського журналіста: 15 травня 2014 року

Місяць тому ми опублікували один запис белградського журналіста Александра Васовича зі щоденника, писаного протягом 2014-2015 років в Україні.

Як ми повідомляли, нещодавно цей щоденник вийшов другим, латиничним виданням, і дуже активно розповсюджується на теренах балканських країн. Сербською мовою книжка вже доступна в мережі. А тут ми маємо намір опублікувати хоча б декілька фрагментів із нотаток Александра Васовича в перекладі українською. Разом із кількома розділами книжки Калле Кнійвіля “Крим наш” ці свідчення мають стати додатковими джерелами до вивчення нещодавнього минулого, російсько-української війни. Велике прохання до читачів: поширювати ці матеріали, розповідати своїм знайомим про існування таких документів про російську агресію, коментувати й реагувати.

Александар Васович. Фото: www.blic.rs
Александар Васович. Фото: www.blic.rs

Слов’янськ
15 травня 2014 року.

Учора ввечері було оголошено ультиматум, час на виконання якого закінчується через півгодини. Зараз де-не-де, за три-чотири кілометри від центру Слов’янська стріляють міномети. Від тих , що ближче, чується “тук-дууууум” (постріл-вибух), а десь там – лише “дууууууум” (вони значно далі). Час від часу тріскотять кулемети.

У готелі “Україна” грають БіБі Кінг та “Іглз”. Російські журналісти пють пиво й дискутують, хто більший герой – Кутузов чи Ігор Стрелков, як діти, коли сперечаються, хто сильніші – ковбойці чи індіанці (я завжди думав, що мушкетери).

Учора познайомилися з Юрієм, командиром роти з Билбасівки. Дуже гарно нас прийняв – наш водій йому якийсь родич. Юрій – ветеран Афганістану, вдягнений у смугасту майку десантника, з-під якої випирає великий живіт. Свою позицію він обрав так, щоб від українських військ його відділяли кілька гектарів ставка й два мости. Він почастував нас хлібом, солониною, налив пива.

За півгодини ми йдемо перевідати українців на чолі з підполковником Андрієм, який має друзів у сербській жандармерії. Нам зварили каву, пригостили печивом.

У Билбасівці на хату діда Валерія Мельника вночі впала міна, пробила дах і дуже налякала старого. Півхати розвалилося на весь двір, скрізь валяються уламки.

Місцеві кажуть, стріляли українці від телевежі, що на горі Карачун. Українці кажуть, що стріляли бойовики, та схибили. Хай як було, а нещасному дідові тепер хтось має полагодити хату, бо живе він сам. “До сьогодні все було слава Богу, а сьогодні вже думав, що гаплик мені”, – каже Валерій.

"Ополченець". Слов'янськ, 17 травня 2014 року. Фото з архіву Александра Васовича
“Ополченець”. Слов’янськ, 17 травня 2014 року. Фото з архіву Александра Васовича

Дорогою від Олександрівки на Львівку й Староварварівку жодної живої душі, лише одна беззуба баба. Вона нам і допомогла розібратися з напрямком. “Діти мої, не треба нам ця війна, всі хочуть жити. Їдьте отако дорогою у Дмитрівку, там знайдете блакитну хату, спитайте Никифора, він доведе вас далі. Але скажіть, що вас послала Феодосія”, – і перехрестила нас на щасливу дорогу.

У блакитній хаті ми справді знайшли Никифора, але оскільки той був як чіп п’яний, то довелося нам шукати Староварварівку самим. Красиве село на пагорбі, поряд два озерця, на мотузках в’ялиться риба, зелені тополі – і ніде ні душі. Заледве знайшли ще одну бабцю, яка косила траву гусям. Розповіла нам стара, що в Андріївці, селі за горбом, учора вбили одну жінку, а вранці знову стріляли, але “не зважилася піти подивитися”.

Ми вирішили, що буде нерозумно потикатися туди, не знаючи, де і хто, тож повернули назад. На зворотному шляху зустріли групу не дуже привітних українських десантників. “О, серби… Мало вам було війни вдома, ви ще й сюди їдете”, – сказав один без знаків розрізнення.

А воно й далі “тук-БУУУУУУМ”, і тріскотить… і ще кілька вибухів, раз за разом. А комарі кусаються, мов собаки. Комарів дуже багато, мабуть, тому тут ластівки ростуть, як поросята.

***

Ліг подрімати хоч десять хвилин, але якраз десять і вийшло: тільки склепив очі, як біля готелю пролетів винищувач, мало не над дахом. Іду пити каву. Який тут сон.

***

Найдивніше російське слово – “птицефабрика” (птахоферма). Наче Чапек вигадав.

Александар Васович
Публікується з ласкавого дозволу автора
З сербської переклав Володимир Криницький

Далі буде…

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…