Ювілей головного історика козацтва

6 листопада виповнюється 160 років з дня народження видатного українського історика, археолога, етнографа і фольклориста Дмитра Івановича Яворницького.

zaporozhtsi-pyshutj-lysta

Його подвижницьке життя і наукова діяльність – яскравий та привабливий приклад самовідданого служіння своєму народу. Людина енциклопедичних знань та багатогранних інтересів, Дмитро Іванович за своє довге життя провів безліч археологічних та етнографічних експедицій і подорожей у пошуках пам’яток історії та культури.

Його працю тривалий час замовчували, хоча легенди про «запорозького батька» передавалися від діда до онука. Працюючи над статею, мені вдалося зустріти прізвище свого діда, Якова Рибалки на сторінках «Дніпрових порогів».

Яворницького називали українофілом і сепаратистом задовго до Жовтневої революції, його звинувачували в українському буржуазному націоналізмі більшовики, але він і далі робив справу свого життя. Він розкопав у придніпровських степах більше тисячі курганів, вивчив місця всіх січей запорізьких козаків і зібрав близько 80 000 реліквій, видав майже 200 наукових праць.

Yavornitski_DIНародився Дмитро Іванович Яворницький в селі Сонцівці Харківського повіту, Харківської губернії (нині с. Борисівка Дергачівського району Харківської області) в сім’ї церковного псаломника. Хоча його батько був бідний, але шляхетного походження, багато знав і самостійно дав дітям початкову освіту. Коли читав вечорами повісті Гоголя, малята, як згадував Дмитро Іванович, “лежали на печі в маленькій хатинці і німіли від захвату”. У шість років Дмитрик вперше почув про Тараса Бульбу і захопився козацтвом – хотів дізнатися все, що з ним пов’язано. Але у малозабезпечених батьків не було коштів, щоб вчити сина далі. Допоміг випадок – місцевий поміщик посилав свого нащадка в Харківське повітове училище, а той не хотів їхати без Миті. Так і вирушили вони вдвох коштом багатого татуся.

Потім Яворницький вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, де його вчителями стали видатні філологи Олександр Потебня і Микола Сумцов. Від них Дмитро перейняв і потяг до різносторонніх знань, і почасти їхню наукову методологію.

У 1881 році він закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання. Пізніше Дмитро познайомився і з відомим істориком Миколою Костомаровим, який схвалив його захоплення запорозьким козацтвом.

У серпні 1884 року відбувся VI археологічний з’їзд в Одесі, де Дмитро Яворницький демонстрував свої колекції. На цьму форумі він познайомився з одеськими істориками М. Комаровим та А. Скальковським, довго підтримував з ними тісні стосунки. З’їзд став тріумфом молодого науковця. Повернувшись до Харкова, Яворницький енергійно готувався до магістерського іспиту. В умовах наступу реакції був звинувачений в українофільських настроях і звільнений з викладацької роботи. Попечитель Харківського університету генерал Максимович сказав: “Пишіть про Фінляндію, запорожці нам не потрібні!” Водночас Дмитро боляче переживав розрив зі своєю дружиною, вчителькою Варварою Фокіною, що стався не з його вини.

Дмитро Яворницький їздив селами Наддніпрянщини і збирав предмети старовини. Йому вдалося відшукати величезну кількість рушників, люльок, зброї, порохівниць, одягу. Знайшов історик навіть затонуле судно – козацьку чайку. Спеціально для цього пірнав на дно річки. Незабаром експонатів стало так багато, що вони вже не вміщалися в невеликій квартирці, яку винаймав Дмитро Іванович.

Коли Яворницькому не вдалося отримати звання професора Харківського університету, друзі порадили йому вирушити до Петербурга. Але слідом за українським істориком полетіла депеша про неблагонадійність, через що він довго не міг знайти роботу.

Dmytro_Javornyćkyj_u_vlasnomu_kabineti_1930-ti_rokyЦе був найважчий період у житті Дмитра Івановича. Місце викладача історії та літератури в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат Яворницькому вдалося здобути після того, як, подавши документи на конкурс, він зачарував усіх лекціями про козацтво. Незабаром його навперебій стали запрошувати виступати з ними в інших навчальних закладах. Саме Дмитра Івановича попросили написати передмову до ювілейного видання поеми “Гайдамаки” Тараса Шевченка, яке вийшло в Санкт-Петербурзі в 1885 році. А на вечорі, присвяченому 25-й річниці з дня смерті поета, Яворницький познайомився з художником Іллею Рєпіним. Їх зблизила любов до історії запорозького козацтва. У Рєпіна вже було кілька картин на цю тему, і він років сім виношував ідею створення монументального полотна “Відповідь кошового Сірка Махмуду IV”. Але все доводилося відкладати через брак історичного матеріалу. Рєпін знав, що в Петербург приїхав молодий дослідник козацтва, і прийшов до Яворницького, щоб познайомитися.

img5Дмитро Іванович надав художнику всю свою унікальну колекцію козацьких реліквій. Одяг, зброя, музичні інструменти, посуд, предмети побуту з’явилися на картині, названій “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, саме завдяки вченому. Та й більшість натурщиків підбирав Дмитро Іванович, адже він знав типажі, характери запорожців. А коли Ілля Рєпін сказав йому: “Кому, як не вам, бути писарем?” – охоче погодився позувати в цьому образі.

У квітні 1887 року дослідник їздив на Соловки, наслідком чого стала праця про Петра Кальнишевського. 1892 року Дмитра Яворницького як неблагонадійного вислали під виглядом археологічного відрядження до Ташкенту. Через рік він перебрався до Самарканду, а навесні 1895 року – до Варшави, де займався впорядкуванням місцевих архівів, одночасно склавши іспит на звання магістра російської історії.

1896 року Дмитро Яворницький отримує звання приват-доцента Московського Університету, де викладає археологію та історію малоросійського козацтва. Щоліта він організовує археологічно-етнографічні експедиції в Україну.
Оскільки у Москві Дмитро Іванович мав багато недоброзичливців, магістерську дисертацію він захистив 29 квітня 1901 року у Казанському університеті за вирішальної підтримки московського філолога Ф. Корша. З 1902 року Яворницький очолює Катеринославський історико-географічний музей – і на цій посаді вчений беззмінно перебував до 1933 року.

У 1910 році здійснилася давня мрія Д. Яворницького – подорож до Туреччини, на Близький Схід, де він відвідав Єгипет, Палестину, побував у Єрусалимі, а в Гелуані зустрічався з геніальною українською письменницею Лесею Українкою.

1914 року Дмитро Іванович домігся від Катеринославського губернатора дозволу на святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Урочистості відбулися 25 лютого в Англійському клубі.

У 1918 році Яворницький одружився з учителькою Серафимою Бураковою, того ж року його обрали професором Катеринославського університету.

У 1920-і роки історик читав лекції в Катеринославському інституті народної освіти, разом зі студентами проводив щорічні краєзнавчі обстеження Катеринославщини. 1924 року він організовує й очолює археологічні обстеження в районі будівництва Дніпрельстану, і саме завдяки цій роботі Яворницького ми маємо врятованими ті крихти безцінних історичних багатств нашого народу. 1928 року було видано розкішно ілюстрований альбом “Дніпрові пороги” з 86 світлинами та історико-географічним нарисом ученого. У 1924 р. його обрали членом-кореспондентом Всеукраїнської Академії наук, а у 1929 р. він став її дійсним членом.

На початку 30-х років Яворницького звинуватили в ідеалізації козацтва й буржуазному націоналізмі, його звільнено з роботи. Безробітний академік останні роки прожив у скруті. Щоб якось вижити, ця видатна людина продавала на ринку особисті речі, а в нетопленому будинку вони з дружиною Серафимою Дмитрівною сиділи в кожухах.

У кінці життя Яворницького радянська влада ніби змилостивилася над ним. У 1939 році з нагоди святкування 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка його включили до складу ювілейної Шевченківської комісії Академії наук УРСР. Пенсію Дмитру Івановичу стали виплачувати тільки в 1936 році, але в музей, якому пізніше присвоїли його ім’я, вчений вже не повернувся: важко захворів і 5 серпня (в день народження свого друга Іллі Рєпіна) 1940 року помер. Похорони були скромними: попрощатися з опальним ученим прийшли тільки найближчі друзі. Але духовий оркестр, як і просив перед смертю Яворницький, виконав його улюблений гопак.

Історична діяльність Яворницького творила на півдні України, який за часів царизму хотіли перетворити на «Новоросію», а за радянських часів – на індустріальний «інтернаціональний» регіон, українську культурну атмосферу. А Катеринослав (Дніпропетровськ) і значна частина півдня України завдячуючи подвижництву вченого стали важливими осередками української культури. І хоч вона й не відновила своїх переважних позицій, ця культура промовисто давала й дає про себе знати в цьому зрусифікованому краї. Недарма Президент України Петро Порошенко у привітанні з Днем захисника України учасників антитерористичної операції наголосив, що “якби Путін читав Яворницького, знав би, що за земля Україна і що то за козацький дух, і нізащо б сюди не сунувся”.

Василь Вельможко
краєзнавець,
полковник українського козацтва

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…