Її знають і читають у рідному краю
(до ювілею Лесі Храпливої-Щур)

27 травня виповнилося 90 років українській письменниці Лесі Храпливій-Щур.

Українська письменниця Леся Храплива-Щур назавжди лишилася львів’янкою, дарма що вже так багато років мешкає на чужині. У своїй оселі вона не просто господиня, а трішки чарівниця – там панує добрий український дух. Привезла його туди пані Леся зі свого рідного Львова, де народилася 27 травня 1927 року й де минали її дитячі літа. Коли ж Леся Храплива відвідала вже незалежну Україну, Львів прийняв її як рідну дочку. А рідну тому, що вона про нього ніколи не забувала. Скільки-то разів улюблене місто оживало в її творах!

Леся Храплива-Щур. Фото: Оксана Ступницька

І хоч довелося Лесі Храпливій поблукати по світах (Німеччина, Америка, Канада), та на всіх шляхах оберегом стояв отой добрий український дух. Він ніде не давав їй забувати землі батьків: пані Леся мовби перенесла її зі Львова до Лондона, – з улюбленими мальвами, барвистими рушниками, химерними витинанками, розмаїтими писанками, саморобними ляльками і, звичайно ж, з маминою піснею і татусевою мудрістю. Усе це стало її життям і її світом.

Отож, дитинство Леся Храплива провела у Львові. Тут і вчилася, трішки в Холмі, а вже по другій світовій війні (виїхала з України сімнадцятилітньою) студіювала медицину та біологію в Німеччині. Але душа дівчини тягнулася до слова. Бо з самого малечку те слово ніби водило нею. Ще читати-писати не вміла, а вже проказувала бабуні свої придумки, щоб та записувала до зошита.

Після Німеччини країною проживання стала Америка. У Нью-Йорку Леся Храплива простудіювала україністику при Інституті Наукового Товариства імені Т.Г. Шевченка. Звідтоді не полишала ні викладацької, ні літературної роботи. Залюбки працювала з дітьми в організації “Пласт” (сама була пластункою ще зі Львова). Колишні пластуни (теперішні бабусі й дідусі) досі згадують її добрим словом – так запала їм у душу їхня виховниця. Шістнадцять років Лесі Храплива видавала для малят-новаків журналик “Готуйсь”. Той журналик виховав не одне покоління українців на чужині.

Переїхавши до Канади, Леся Храплива викладала на курсах українознавства, очолювала (як перед тим відомі письменники Юрій Тищенко-Сірий, Богдан Гошовський, Ольга Мак, Іван Боднарчук, Антоніна Горохович) Об’єднання Працівників Літератури для Дітей і Молоді (ОПЛДМ), допомагала в церковних справах, опікувалася поширенням українських видань у світі, перевиданнями та пересилкою їх до шкіл та бібліотек на Україну, а з 1990 року працювала і в Світовій Координаційній Виховно-Освітній Раді при Світовому Конгресі Вільних Українців, де взяла на себе редагування бюлетеня для освітян “Відгукніться!”

Відрадно те, що у всіх задумах і громадських обов’язках Лесі Храпливої незамінним, надійним товаришем був її коханий чоловік Орест Щур, з яким вона цілих три роки провчилася в однім класі ще у Львові. Доля розпорядилася так, що стрілися вони знов і побралися вже аж 1974 року на чужині. 7 вересня 2005 року з Канади в Україну прилетіла сумна звістка – Орест Щур відійшов у вічність. Поховали його на кладовищі Святого Петра в Лондоні. Називаючи своє життя з чоловіком “прекрасним сном”, пані Леся пише: “…цей сон тривав тридцять один і півроку – чого ж нарікати?! Скільки жінок взагалі не зазнає ніколи того щастя повного, взаємного довір’я і спільноти у всьому – від найповажнішого до найдрібнішого у житті?! Можу безсумнівно ствердити одне: якщо я за ці роки вспіла створити що-небудь хоч трохи вартісне – це тільки Його заслуга…” На знак світлої пам’яті про свого чоловіка Леся Храплива постійно дарує для кількох шкільних бібліотек в Україні нові книжки сучасних українських письменників…

Звісно, найдорожчим для Лесі Храпливої є власна творчість, що не поміщається в ті 17 з гаком книжечок, котрі письменниця видала в Німеччині, Канаді й Америці. Для дорослого читача Леся Храплива видала єдину збірку віршів “Далеким і близьким”, решта все – книжки для дітей. Її збірка оповідань “Вітер з України”, захопливі повісті “Козак Невмирака”, “Отаман Воля”, “Чародійне авто” полюбилися українській дітворі на різних континентах світу. Часто письменниця виступала в пресі зі статтями на тему літератури для дітей, аргументуючи свій вибір цього жанру. “Дитяча література чи, точніше, література для дітей, – це нерозривна й ніяк не маловажлива частина літератури кожного народу. Книжка приготовляє дитину вже від наймолодшого віку до читання та належного сприймання написаного. Чим докладніше приготована до нього людина, тим краще зуміє в дорослому віці сприймати скарби літератури свого народу і з’єднатися зі своєю національною спадщиною. Бо вмілий та зацікавлений читач так же необхідний у процесі творення літератури народу, як і творець її – письменник, поет, критик”. Варто згадати, що книжка “Українські народні звичаї в сучасному побуті” (зі словничком українських імен) вже двічі була перевидана в Україні, й тепер її знайти неможливо, – вона дуже швидко розійшлася, оскільки стала своєрідним підручником з народознавства в перші роки незалежності. Цінні для нашого читача й ще дві книжки – декламатор “На ввесь Божий рік” (з витинанками самої авторки) та збірка для найменших читачів “Писанка українським дітям”, що вийшла двома виданнями на чужині й третім – у Києві в чудовому мистецькому оформленні видатного українського еміграційного художника Петра Андрусіва.

В одному з листів Леся Храплива пише: “Чи могла б бути більша мрія для нас, емігрантів, як те, щоб нас знали й читали в рідному краю?!” І от у нас перед очима мрія наших земляків-емігрантів здійснюється. Відстань між нами дедалі зменшується, й помалу ми стаємо однією літературною родиною. Ім’я Лесі Храпливої в цій родині – взірець самовідданості, працелюбності і повсякчасної небайдужості до всіх викликів часу, що досі постають перед Україною.

Галина Кирпа

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…