Вибори у Хорватії: націоналісти прямують до перемоги

У неділю, 8 листопада, в Хорватії обиратимуть новий Сабор – парламент країни. Чого чекають від виборів громадяни і які перспективи у провідних партій?

Зоран Міланович, чинний прем'єр-міністр Хорватії
Зоран Міланович, чинний прем’єр-міністр Хорватії

Владна Соціал-демократична партія, лідер якої Зоран Міланович поки що обіймає посаду голови уряду, останніми роками стрімко втрачала свою електоральну підтримку. На цьому тлі досить вагомим здається зростання кількості виборців головного опонента соціал-демократів – правоцентристської Хорватської демократичної співдружності (HDZ) на чолі з колишнім міністром внутрішніх справ Хорватії Томіславом Карамарком.

Соціал-демократи набридли людям, хоч і намагаються переконати громадськість у виході економіки з кризи і початку зростання. Наразі команда Мілановича вичерпала свої можливості впливу на виборців.

HDZ ж зараз виступає такою дивовижною силою, яку можна порівняти, скажімо, з Радикальною партією Олега Ляшка: для націоналістів вона недостатньо націоналістична, а для ліберів – занадто радикальна. Опитування серед прихильників правих ідей свідчить, що хорватські націоналісти вважають Карамарка і його політсилу нащадками комуністичного режиму, зрадниками Хорватії та запроданцями. Скажімо, чимало хто вважає, що саме Карамарко винен у захопленні іспанською поліцією генерала Анте Готовіни, після чого героя Війни за Незалежність віддали під суд Трибуналу щодо колишньої Югославії у Гаазі. І хоч згодом Готовіну виправдали, а офіційних доказів причетності Карамарка немає, бранителі не можуть йому пробачити зради.

Для націоналістів, можливо, кращим вибором буде Хорватська партія права, яку представляє Ружа Томашич. Це могла б бути хорватська “Свобода”, хоч і не така потужна, як партія Олега Тягнибока, але така ж ідейна.

Натомість ліберально налаштовані громадяни бачать в HDZ мало не зондеркоманди, які ходять ночами вулицями хорватських міст з криками “Зіг хайль!” і свастиками на рукавах. І це яскраво демонструє поляризацію громадської думки і стан певної фрустрації хорватського суспільства.

Томіслав Карамарко, головний претендент на посаду голови уряду
Томіслав Карамарко, головний претендент на посаду голови уряду

Ліво-ліберальна владна коаліція з 2011 року не змогла кардинально змінити ситуацію в хорватській економіці, хоча й привела країну в ЄС, що дало свої позитивні результати.

“Хорватське сьогодення досі можна назвати перехідним періодом. Це значить, що старі звички й комуністичний менталітет жорстко й стійко опираються демократичним перетворенням і поборюють демократичні цінності. Через економічну кризу виборець не має переконливих електоральних уподобань, адже нинішні політики вміють тільки обіцяти золоті гори перед виборами, забуваючи про свої обіцянки після перемоги й приходу до влади. Засоби масової інформації, особливо телебачення, яке перебуває під контролем неокомуністів та старих комуністичних кадрів, дуже негативно впливають на розвиток політичного плюралізму й поширення демократичної свідомості. Вийшло так, що HTV (Хорватське телебачення) стало чи не ключовим чинником напруженості в суспільстві.

Зі вступом до ЄС відчуваються зміни на краще, і не лише в економічному плані, а навіть більше в політичному й правовому полі. Громадянин може дошукатися справедливості в Європейському суді, ухвала якого вища за рішення національного суду. Зараз люди частіше користуються цими можливостями, адже хорватський суддівський корпус досі складається з тих самих “колишніх”, у Хорватії після Війни за Незалежність так і не відбулося люстрації. Раніше я не був великим прихильником вступу Хорватії до ЄС, та зараз бачу й позитивні наслідки цієї події”, – каже Джуро Відмарович, колишній Повноважний посол Республіки Хорватії в Україні.

Майже цілий рік хорватське суспільство бурхливо реагувало на скасування пільг ветеранам Війни за Незалежність, ініційоване урядом Зорана Мілановича, після чого багато бранителів вийшли на протести у Загребі та інших містах країни.

“На жаль, нинішній лівацький уряд Хорватії складається з людей, які геть не розуміють добровольців. Влада не тільки не може збагнути історичної величі Війни за Незалежність, а й через своїх журналістів та псевдоісториків, приплачених письменників і митців прагне її релятивізувати. Якби прем’єр і міністр у справах ветеранів мали хоч на краплю більше дипломатичного хисту й тактовності, до протестів бранителів не дійшло б. А ці протести, як і ідеологічний догматизм та політична короткозорість прем’єр-міністра, призведуть до поразки владних сил на наступних парламентських виборах і остаточного зникнення неокомуністів і «югофілів» з політичної сцени. Обрання президентом Колінди Грабар-Кітарович — красномовне свідчення нинішніх настроїв хорватського виборця”, – наголошує пан Відмарович. Очевидно, що значна частина симпатиків нинішнього президента голосуватиме за правоцентристів.

Ружа Томашич, надія хорватської правиці
Ружа Томашич, надія хорватської правиці

За час перебування в ЄС у Хорватії, як і в інших “нових” країнах спільноти, зросла кількість євроскептиків.

“Я не вірю у довговічність спілки, створеної на засадах економічної вигоди. Гроші не можуть і не стануть підґрунтям стабільності, інакше жителі найбагатших країн були б найщасливішими людьми на світі, а поки що до цього далеко. ЄС – неприродне утворення, яке економічною агресією підкорило малі країни. У давні часи країни підкорювали зброєю, зараз це робиться капіталами. Багаті держави проникають в банківські системи слабших країн, привласнюють їх, а потім вводять свою валюту і свої війська, щоб все це охороняли. Це звичайне насильство під прикриттям «вільного ринку». Хорватський ринок окупований європейськими торговельними компаніями, в чиїх магазинах ціни у три-чотири рази вищі, ніж у їхніх країнах, разом з тим працівники хорватських підрозділів цих компаній дістають платню удвічі чи й утричі нижчу від таких самих співробітників у країнах «Старої Європи». Тож у всіх зараз у Хорватії своє життя. У нас професори-пенсіонери можуть збирати пляшки на смітниках, молодь тікає в кращі землі, хто має роботу – терпить, аби не втратити хоч її, а найгірше – немає політичної стратегії для зміни сучасного стану”, – ділиться письменник, ветеран війни Зоран Жмирич. Багато його ровесників поділяють такі думки.

Вони могли б вибрати якусь третю силу, що пропонувала б альтернативу, але поки що її немає. “Жива стіна”, голова якої на президентських виборах набрав близько 300 тис. голосів, зараз не може відібрати першість у опонентів, та й немає певності, що вибір цієї організації – хороша ідея. За нею не видно думки, провідної ідеї, і навіть зрозумілої програми, тож привабити виборця вдасться лише емоціями. Але гарячі хорвати швидко захоплюються персоналіями і символами, і так само швидко в них розчаровуються – у цьому вони дуже схожі на українців з нашими численними безрезультатними революціями.

Поки що можна зробити такий прогноз: загальну перемогу на виборах отримає Хорватська демократична співдружність, але не матиме кількості мандатів, достатньої для самостійного формування уряду, і буде змушена блокуватися з меншими партіями центристського та правого спрямування. Конкретні ж результати побачимо вже в понеділок. Голоси в Хорватії лічать швидше, ніж в Україні…

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…