Українська мова в Одесі: сьогодення і майбутнє

Розмірковуючи на тему сьогодення і майбутнього української мови в головному місті Півдня України, я лише висловив власні думки стосовно тих чи інших соціокультурних процесів, що відбуваються в місті, де мені випало народитися і прожити все своє дотеперішнє життя.

Про автора: Сергій Бригар. Блогер, фрілансер, художник. Народився у 1988 році. Постійно проживає в Одесі. Навчався на Історичному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова. 

Руйнування стереотипів

Для того, щоб оцінити сучасне становище української мови в Одесі максимально об’єктивно, потрібно спочатку зайнятись руйнуванням поширених стереотипів. Від жителів інших українських міст я регулярно чую, що Одеса – це місто сепаратистів, які мріють від’єднатися від України; що тут негативно ставляться до української мови; що спілкуватися українською в повсякденному житті тут неможливо.

В Одесі дійсно живуть люди, які негативно ставляться до всього українського, але сказати, що їх дуже багато, не вийде. Окремі політичні діячі та проросійські активісти, а також «радянські люди» переважно похилого віку, які, регулярно приходили на місцевий «антимайдан» – це і є так званий «сепаратистський ресурс». Раніше він, за потреби, підкріплювався молодими людьми спортивного вигляду, які «працювали», звісно ж, не «за ідею», а за фіксовану суму. Тепер ситуація змінилася. Багато лідерів місцевих симпатиків Росії ще після сумнозвісних подій 2 травня 2014 року втекли до Москви. Так, небезпеки не варто недооцінювати, але і перебільшувати їх я б теж не став. Сьогоднішню Одесу неможна назвати антиукраїнським містом. Вона мирна, спокійна, і, на жаль, значною мірою, байдужа до тих доленосних подій, що відбуваються в країні.

Останнім часом мої україномовні знайомі все частіше цікавляться, як там одесити ставляться до української? Завжди відповідаю, що цілком нормально. В питаннях взаємодії з оточуючими людині, яка спілкується українською мовою на вулицях цього міста протягом останніх 13 років, а з 2011-го повністю перейшла на українську в повсякденному житті, можна і повірити. Ставлення дійсно нормальне, а нерідко й цілком позитивне. Так, іноді люди питають, звідки я, і виказують певний подив, коли дізнаються, що з Одеси, але в конфліктні ситуації через мову я ще не потрапляв. Ну майже… Одного разу, восени 2014-го, йдучи через Куликове поле (місце, де збиралися представники «антимайдану») я спілкувався по телефону з дружиною і, звісно ж, говорив українською. Цього вистачило, щоб якась неврівноважена жінка похилого віку, розібравши буквально декілька слів, підбігла і закричала: «Падла бандеравскає, вимєтайся із Адєси». Я лише посміявся. От, власне, і все.

Прочитайте також: Мовна ситуація в Запоріжжі: активісти б’ють на сполох

Бути україномовним у цьому місті дійсно не так вже й просто, адже глибокого зросійщення тут зазнали фактично всі сфери громадського і культурного життя, але, якщо мати таке бажання, то і україномовні співрозмовники, і способи задоволення культурних потреб обов’язково знайдуться. Серед закладів культури, в яких займаються розвитком української справи, відзначу «Український дім Одеси» і розташовану в тому ж приміщенні «Книгарню-Кав’ярню», бібліотеку ім. М.С. Грушевського, бібліотеку ім. Е.Г. Багрицького, Український музично-драматичний театр ім. В. Василька, «Зелений театр». Звісно, існуючих можливостей замало, та все ж, як на мене, сучасне українське культурне життя в місті цілком самобутнє й цікаве.

Мовна ситуація в цифрах

Коли хтось стверджує, що Одеса – російськомовне місто, я погоджуюсь, але тільки частково. З одного боку, на вулицях повністю домінує російська, а з іншого, згідно з даними останнього на сьогодні перепису населення, який проводився в 2001 році, російську мову назвали рідною 64,75 % одеситів, а українську – 30,41 %. Але чому ж тоді в реальному житті співвідношення зовсім інакше? Серед основних причин варто відзначити і безперервну, більш ніж двохсотрічну русифікацію, і фактичну відсутність державної підтримки української мови на сучасному етапі.

Мовна ситуація в Одесі: рідна мова за даними перепису 2011 року; мова домашнього спілкування за даними групи “Рейтинг” 2015 року.

В березні 2015 року соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження щодо використання української та російської мов у домашньому спілкуванні серед мешканців обласних центрах країни. Згідно з його результатами, українською вдома послуговуються 6 % мешканців Одеси, а українською та російською – 15 %. Разом буде 21 %. Цей показник дещо пояснює. Так, це, звісно, не 30,41 % мешканців міста, які назвали українську рідною, та все ж… На основі даної інформації можна зробити висновок, що значна частина містян використовують українську мову здебільшого на власних кухнях, а на вулицях переходять на більш престижну російську.

Ставлення до української мови

За період незалежності ставлення до української мови в місцевому середовищі зазнало помітних змін. До прикладу, на початку 90-х мою бабусю, яка послуговувалась переважно українською, часом просили перейти на «чєлавєчєскій язик». На початку 2000-х я вже й сам уважно спостерігав за ситуацією і можу запевнити, що пряма дискримінація за мовною ознакою тоді майже зникла, але негативне ставлення часом ще мало місце. Напруга підвищилася під час президентської кампанії 2004 року, коли більшість мешканців міста підтримали кандидатуру Віктора Януковича. Пам’ятаю, як мої намагання спілкуватися українською супроводжувались косими поглядами перехожих, а звернення іноді залишалися без відповідей. З іншого боку, стверджувати, що «біло-синіх» підтримувало все місто, аж ніяк не можна. Тоді точилося цілком серйозне, я б сказав, світоглядне протистояння. Тут теж був свій, в окремі дні дуже навіть чисельний «Майдан». Добре пам’ятаю ті події, адже регулярно приєднувався до них і сам. На мою думку, саме тоді в Одесі відбувалося активне вкорінення нових українських ідей.

Після перемоги «Помаранчевої революції» сварок між простими одеситами поменшало, але протистояння в політичній та інформаційній сферах продовжилось. Проросійські сили, які мали тут суттєву перевагу, перейшли в активний наступ. Агресивний московський проект «Русскій мір» обрав своїм центром в Україні саме Одесу. З неї планували повністю витіснити українську мову і культуру. От тільки щось пішло не так. Незважаючи на шалену пропаганду місцевих проросійських ЗМІ, серед яких особливо виділявся телеканал АТВ, українські ініціативи в місті, хоч і з явними складнощами, але продовжували знаходити підтримку і розвиватись. Ставлення до української мови, за моїми спостереженнями, з часом ставало все більш спокійним і навіть позитивним. Ось саме тому я і стверджую, що Одеса, як би там не було, саме українське місто. Є в ньому якийсь «внутрішній стрижень», який весь час опирається перетворенню на подобу Ростова-на-Дону.

Сумнозвісний закон «Про засади державної мовної політики» або закон «Ківалова-Колесніченка», ухвалений Верховною Радою в 2012 році, в Одесі сприйняли досить неоднозначно. Серед політиків, науковців і медійників, звісно ж, знайшлися люди, які поставилися до обмеження сфер використання державної мови, цілком позитивно, але значну підтримку здобула і альтернативна позиція. В місті відбувалися акції протесту, був свій «Мовний майдан». Що ж до більшості пересічних одеситів, то вони тими подіями практично не цікавились.

Чи покращилося ставлення до української мови в Одесі сьогодні, коли триває війна проти Росії? Я вважаю, що так. Звісно, ці зміни не настільки значні, як того б хотілося, але вони є. Із власного досвіду можу сказати, що зараз перехожі реагують на українську або без жодних емоцій, так само, як і на російську, або їхні емоції помітно позитивні. Негативна реакція все ще можлива, але зустрічається рідко. Втім, є і сумний момент. Самі одесити під час спілкування з україномовцями на українську практично не переходять. І тут постає цілком логічне питання, чому ж російськомовні люди, які, здебільшого, взагалі не послуговуються українською в повсякденному житті, ставляться до неї цілком приязно? А відповідь, як на мене, слід шукати в переписі населення 2001 року. На той час українцями себе вважали 61,6 % містян, а росіянами – 29 %. Думаю, якби перепис проводився в наші дні, кількість людей, які вважають себе українцями, була б значно більшою.

Перспективи української мови в Одесі

Сучасне населення міста великою мірою складається з російськомовців у першому і другому поколіннях. Тобто, за сприятливих умов їм не буде аж надто складно перейти на українську. Я допускаю, що в майбутньому саме так і станеться, але існуючі умови, на жаль, сприятливими не назвеш. Українська так і не стала потрібною. Нею тут розмовляють лише в результаті обдуманого вибору. До числа україномовних, перед усім, належать представники націоналістичних організацій, громадські активісти, науковці, митці, окремі журналісти та приїжджі студенти. Є значний прошарок активних людей, які послуговуються українською і російською в залежності від обставин.

Що заважає людям більше спілкуватися українською? По-перше, дуже стійким виявився стереотип, згідно з яким, успішними в Одесі стають виключно російськомовні. По-друге, люди, які переїжджають з сільської місцевості, прагнуть якомога швидше інтегруватися в міське середовище, через що повністю переходять на російську. По-третє, абсолютна більшість україномовців, які здобували освіту в Одесі, навчалися переважно, або й повністю російською, тому в професійній діяльності вони послуговуються лише цією мовою.

Великою проблемою є консервативне мислення великої частини населення, яке вкрай неохоче сприймає зміни. Це, зокрема, напряму відображається і на результатах кожних виборів. Одесити, в основній своїй масі, продовжують голосувати за кандидатів, які напряму чи завуальовано демонструють прихильність до Росії та російської мови. В їхніх головах такі політичні вподобання часто уживаються з цілком приязним ставленням до української, але для них вона не є цінністю, тому її практично не захищають.

Думаю, подвійну ідентичність людей (особливо молодих) можливо змінювати на українську, але для цього потрібно створювати реальний і сучасний український простір. В молодіжному середовищі Одеси вже досить модно мати патріотичну позицію. Цьому сприяють сучасні геополітичні події. Думаю, найближчим часом, за умови, що патріотично налаштована молодь матиме гідні умови для культурного збагачення і самореалізації, модною може стати і українська мова.

Сьогодні в Одесі немає жодного дитячого садочка, в якому виховний процес вівся би українською мовою. Ситуація зі школами не набагато краща. Основна їх маса російськомовна. Україномовних мало, але і з тими, що є, теж не все так просто. Тут ми часто маємо невідповідність між номінальним статусом і реальністю. В нібито українських школах багато предметів викладається російською. На це прийнято просто закривати очі. Звісно, у вищих навчальних закладах викладають теж переважно російською. З одного боку, подібний стан речей в освітній сфері неприйнятний, а з іншого, я, знову ж таки, вимушений констатувати, що це не надто хвилює абсолютну більшість одеситів. На жаль, навіть патріотично налаштовані містяни часто не бачать в тотальному зросійщені суттєвої проблеми. Ситуація хоч і не безнадійна, але дуже складна.

Прочитайте також: «Мовний закон»: відчувається, що Харків проти

Говорячи про майбутнє української мови в Одесі, не можна обійти увагою і законопроект «Про державну мову», який має всі шанси вже найближчим часом набрати чинності та прийти на зміну антиконституційному закону «Про засади державної мовної політики». Точки зору провідних місцевих науковців, журналістів, громадських діячів і політиків щодо даного питання розійшлися. Що ж до пересічних мешканців міста, то їх ставлення, знову ж таки, практично байдуже. Але, як не дивно, саме в цій байдужості я і бачу певні позитивні моменти. На мою думку, якщо пристойне володіння українською стане обов’язковою умовою для професійної реалізації, російськомовні одесити почнуть її вивчати, білінгви послуговуватимуться частіше, а природні україномовці просто поновлять свої навички. За такого сценарію майбутнє української мови в цьому місті у цілковитій безпеці. Втім, давайте не забувати, що подібний розвиток подій не входить у плани численних проросійських сил. Очевидно, що в разі прийняття мовного закону їхнім головним завданням буде його саботаж. Отже, думаю, попереду нас ще чекає запекла боротьба.

Якщо говорити про однозначно позитивні явища, то, в першу чергу, слід відзначити, що сьогодні українську на вулицях можна почути частіше, ніж, на приклад, 5 років тому. Це пов’язано з тим, що все більше приїжджих україномовних студентів, робітників і просто відпочиваючих, не переходять на російську. Думаю, ці люди перестали соромитися власної мови і культури, а в ширшому розумінні, перестали соромитись бути українцями. Звісно, певні позитивні тенденції помітні й серед місцевих. Зокрема, серед людей, які взагалі не володіли українською, росте кількість охочих її вивчати, а серед тих, хто володів, але використовував не часто, з’являються люди, які роблять її мовою повсякденного спілкування. Ось саме ці явища і є найбільш обнадійливими, адже дають підстави сподіватися, що надалі української в місті лише більшатиме.

Для того, щоб мова, яку дискримінували протягом століть, стала престижною, потрібна підтримка збоку держави. В сьогоднішній Одесі такої підтримки немає, а місцеві економічні еліти, які мають серйозний вплив на громадську думку, жодної прихильності до української культури не демонструють. Але, незважаючи на всі несприятливі обставини, сьогодні люди, які гуляючи Одесою, спілкуються українською, вже майже не помічають здивованих поглядів перехожих. Державна мова входить в життя одеситів не як екзотичне, а як цілком невід’ємне явище, і цей процес закономірний, адже якщо майбутнє цього міста нероздільно пов’язане з Україною, йому потрібно прийняти і розділити її цінності. Воно вже приймає і розділяє, але, поки що цей процес просувається надто повільно.

Сергій Бригар

* * *

Стежте за новинами на нашій сторінці у Facebook, Twitter і VK.com. Поділіться цією новиною з друзями!

Ви можете повідомити нам новину, надіслати свою статтю або стати блогером чи вести колонку на сайті «Український простір». Пишіть нам: ukrnetinfo@yahoo.com

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…

About Сергій Бригар 1 Article
Сергій Бригар. Народився в 1988 році. Постійно проживаю в Одесі. Навчався на Історичному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова. Займаюся векторною графікою, малюванням, реставрацією декоративних виробів, копірайтингом, пишу вірші, оповідання, есе і статті.