Українська мрія?

Війна на Сході, втрата Криму (хоча Роман Скрипін про це висловився точніше), сотні, якщо не тисячі смертей, нескінченна кількість зламаних доль. І все це – через відсутність карлючки Януковича на папірці, який називають «Угодою про асоціацію України з ЄС» 21 листопада 2013 року. А чи вартий той підпис усього, що відбулося?

Повернімося до листопада 2013 року, коли прем’єр-міністр Азаров зачитав у Верховній Раді постанову про припинення процедури підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це викликало обурення в парламенті, але в принципі це не зачепило Європи. Того ж дня А. Кваснєвський заявив: «По суті це прохання про перерву в переговорах доти, доки будуть упорядковані економічні питання в Україні». Як розгорталися б події в Україні, якби не було ночі 30 листопада і подій 1 грудня? Чи був би Янукович президентом? І що ми мали б сьогодні?

Без сумніву, якби не було «розгону Майдану» 30 листопада, то він остаточно згас би менше ніж за тиждень після Вільнюського саміту. І «йолка» стояла б, і каток залили б. І цілком можливо, що в березні ми підписали б Угоду після врегулювання пункту про «Зону вільної торгівлі» як із ЄС, так і з Росією (до речі, 12 вересня має відбутися раунд переговорів щодо «консультацій» між ЄС, Україною та Росією щодо імплементації Угоди, хоча 22 листопада 2013 р. ЄС відхилив пропозицію Кабміну про проведення переговорів у тристоронньому форматі “ЄС-Україна-Росія” як таку, що «не є виходом і не має прецедентів» у європейській практиці). Оцінку таких поворотів нехай дасть історія.

Але такий різкий поворот “керманича” від Європи викликав нерозуміння у суспільстві. Як сказав Чечетов, «у дітей украли шматочок щастя». І саме це й сталося. В українців «вкрали», нахабно і безцеремонно, мрію за крок до її здійснення. «Цілий рік говорили, що ось у Вільнюсі, восени підпишемо… підпишемо… і тут на тобі! В Мутний союз хоче нас затягнути!», – думав, напевно, кожен, хто стояв на Майдані. Грамотна інформаційно-роз’яснювальна робота на тему «Чому ж ми не підписали своєї мрії?» врятувала б «режим», проте «сім’я» схаменулася занадто пізно. І поплатилася за це.

Колишній гарант був би зараз президентом, можливо, вже із підписаною Угодою про асоціацію з ЄС, яку він таки планував підписати вже в лютому-березні. І українці зараз і далі б жили в постсовку, в якому ми і зараз фактично є, але точно без війни. І сидів би пан так міцно і добре, як ніколи до цього.

І головною темою дня сьогодні були б президентські вибори 2015-го, ляпи Миколи Яниковича і Віктора Федоровича. Економічна ситуація була б безсумнівно краща, і це було б пов’язано лише з тим, що гострі проблеми економіки не кололи б нас так гостро, як сьогодні, на фоні «стабільності» та «покращення».

Усі говорять про високий рівень зростання громадянської свідомості українців під час і після Майдану. Та чи можуть люди, які не в змозі навести порядок у власному під їзді, навести лад у цілій державі? Відповідь на це питання дали вибори до Київської міської ради. Люди і далі продавали голоси, велися на «лавочки для бабусь» та «дитячі майданчики для мам». І кого ж обрав революційний Київ собою керувати?

Майдан переміг Панду-1 і привів до влади Панду-2. Варто просто зайти в АП та ВРУ і подивитися на «нові обличчя в політиці» щоб переконатися в цьому. Але найгірше те, що Євромайдан, хоч як сумно про це говорити, зруйнував державу інституційно. Це ми бачили у повному розвалі державної машини в березні і, як наслідок – анексії Криму і війні на Сході. Україна досі не може відновити вертикалі влади. Немає кадрів на адміністративні посади в регіонах та командирів для армії. Ми бачимо неспроможність української влади керувати державою, держава просто живе
за інерцією. Але рано чи пізно інерційна сила закінчиться, машина зупиниться і що буде далі – навряд чи залежить від нас.

Проста мрія зробила неймовірне: вивела людей на холодні вулиці, змусила стояти на морозі, і вмирати під кулями. І ось вона збулася! 25 травня ми обрали нового президента, 27 червня підписали другу частину “асоціації”! Мрія, за яку вийшли люди, збулася, але чи щасливі вони? Чи мають вони те, заради чого загинула Небесна сотня? Закінчення АТО затягується, військовий стан на Донбасі не вводиться, ротацій не відбувається, російські канали не відключаються. А люстрація? А реформи? Так, десяток законів прийняли. Але з якими зусиллями…

А Майдан стоїть і далі…

Михайло Ромась
romas.myhailo.edu@gmail.com

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…