Україна без Путіна

Уявіть собі таке: Посол США у Франції виступає на телебаченні й заявляє: «Американці та канадці – один народ. Це як бретонці та нормандці у Франції. Не можна їх ділити». Посла відкликали б до Вашинґтона й відтоді американцям нагадували би про цей дурний випадок щоразу, як вони ступали б на французьку землю. Зрештою, дипломати зазвичай у спілкуванні не проголошують, що сусідні народи не існують.

[adsense_id=”1″]

Проте саме це зробив Алєксандр Орлов, Посол Російської Федерації у Франції, декілька днів тому. Відповідаючи на гострі запитання провідного французького тележурналіста Жана-П’єра Елькаба щодо політичної кризи в Україні, Орлов заявив: «Росіяни та українці – один народ. Це як бретонці та нормандці у Франції. Не можна їх ділити».

Важко усвідомити, як оцінювати заяву, таку немислимо далеку від нормального дипломатичного протоколу. Оскільки це твердження було проголошено французькою, можливо, нам варто звернутися до декількох французьких тестів.

Уявімо, що я кажу вам: «Ми з Жульєт Бінош створені одне для одного. Це як найпалкіший роман усіх часів. Нас не розлучити». Ну, чи це правда? Єдиний спосіб дізнатися – спитати Жульєт Бінош. Бо ж якщо у нас із нею злиття душ і все таке, вона точно про це знає.

Заява Посла Орлова не проходить тесту Жульєт Бінош. Він собі може думати, що Росія та Україна – один народ. Українці так не думають.

Тепер вбираймо берети і спробуймо тест Жана-Поля Сартра. Центральною ідеєю Сартрової філософії була автентичність. У похмурому світі людина мусить ризикувати заради своїх цінностей. Чи можемо уявити велику кількість людей, які проводять холодні ночі в наметі заради ідеї, що Росія та Україна – один народ? Вступають у сутички з міліцією? Підставляють голови під кийки? Сотні тисяч українців у Києві та по всій країні ночують на холоді, ризикують бути заарештованими й зазнати фізичного болю, демонструючи, що їм небайдужа Україна та визначеність її майбутнього. Але вони сподіваються, що це буде европейське майбутнє, а не російське. Нині ніхто не виходить на вулиці та не ризикує заради ідеї посла Орлова. Отже, його заява провалила й тест Жана-Поля Сартра.

На жаль, відстань між дурнуватими ідеями та кровопролиттям коротша, ніж нам хотілося б. Посол Орлов не висловлював власну чудернацьку думку, коли заперечував існування української нації; він тримався поглядів російського президента Владіміра Путіна. За близьких обставин кілька тижнів тому, спілкуючись із західними журналістами, Путін сказав точнісінько те саме: що росіяни та українці – «один народ». Тож хай би що відбувалося в Україні, російське втручання є логічним.

Важко сказати, що Путін справді в це вірить. Що бентежить, то це брак альтернативних думок у російських дискусіях щодо вражаючих протестів проти українського президента Віктора Януковича. Не далі як 8 грудня Перший канал повідомляв про те, що лишень «декілька сотень» людей протестують у Києві. Коли існування протестів більше не можна заперечувати, їх представляють як іноземну змову. На телебаченні та в інтернеті домінують дві теми: «европейці зазіхають на наші історичні території» та «европейці – ґеї». Фантазії про секс та домінування заступили розповіді та аналіз.

У цьому єдиному погляді з Москви Европейський Союз намагається відродити Королівство Швеції XVIII століття, при цьому міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт грає роль короля Карла XII, а протести – Великої північної війни. У телеетері (а також, із прикрою реґулярністю, у дискусіях на форумах російськомовних новинних сайтів) можна бачити плоди кампанії Владіміра Путіна проти ґеїв. Візит німецького міністра закордонних справ Ґвідо Вестервеле до Києва був доказом того, що українські демонстрації відбуваються в ім’я поширення одностатевих шлюбів у християнській слов’янській вітчизні. Провідний російський телеведучий Дмітрій Кісєльов цього тижня записав Віталія Кличка, чемпіона у важкій вазі та українського опозиційного політика, який сфотографувався з Вестервеле, до ґей-ікон і заявив, що у шведів заведено «займатися сексом від дев’ятирічного віку».

[adsense_id=”1″]

Хоча є багато росіян та російських організацій, які висловлювали підтримку українському протестному рухові, вони є винятками у панівному дискурсі. Спираючись на російські медії, було би дуже складно зрозуміти, що саме відбувається у Києві.

Україна інша. Росія є радше близькою до автократії, із відчутними утисками преси. Україна є олігархією із доволі прийнятним рівнем свободи преси. У Росії олігархи або лояльні, або ув’язнені; в Україні вони мають не тільки статки, незалежність і певний обсяг влади. Деякі з них, як-от Дмитро Фірташ, володіють конкуретними медія-імперіями, які забезпечують альтернативні погляди на політику країни; і якщо говорити про нещодавні протести, українські медії демонструють, у масштабах, що дивують, бажання повідомляти правду, надаючи відеодокази насилля з боку владців та пряму мову протестувальників щодо їхньої мотивації.

Це означає, що Януковича й Путіна показано в Україні не в найкращому світлі. Проте це також може бути серйознішою проблемою для Януковича.

Безперечно, Янукович радо здав би частину української незалежности Росії, якби це поклало край масштабним вуличним протестам. Він і його син Олександр, як виглядає, накопичили чималі статки й могли би, скажімо, потім просто утримувати їх. Проте українські олігархи, які не є Януковичевими кровними родичами, не зацікавлені у знищенні України, бо тоді їм доведеться мати справу з путінською версією справедливости.

Протягом української кризи Росія оголосила третій вирок Міхаілу Ходорковському, російському олігархові, який кинув виклик Путіну. Виглядає малоймовірно, аби його було звільнено з ув’язнення, поки Путін живий. Важко уявити, що українські олігархи не зрозуміли натяку, хоча, звичайно, це просто підтверджує те, що вони вже знали: їхнє процвітання можливе лише в межах суверенної української держави. Поза цим базовим питанням особистої свободи, українські олігархи мають поточні бізнесові інтереси в Европі й, виглядає, підтримують торгівельну угоду з ЕС. Компанія, власником якої є найважливіший із них, Рінат Ахметов, оприлюднила прес-реліз, у якому проголосила свою відданість «европейським цінностям».

Тож будь-яка угода, яку Янукович укладе з Москвою, не лише розлютить чоловіків та жінок, які вийшли на вулиці з протестом, але й працюватиме проти засадничих інтересів декого з тих, кому належить влада у країні. Янукович декілька разів спробував очистити вулиці й провалив спроби. Можна уявити, що це могло би бути приводом для безпосереднішого російського втручання. Проте згідно із цим найчорнішим сценарієм, Янукович за допомогою російських силовиків нейтралізував би не тільки тих, хто потім становив би незадоволене населення, але й ворожу групу олігархів. Тоді джерелом підтримки українського президента були б люди у Москві, саме ті, що вважають, що українського народу не існує.

Текст Тимоті Снайдера опубліковано 13 грудня 2013 року на сайті часопису «The New York Review of Books»: Timothy Snyder, «Ukraine: Putin’s Denial».

Передрук із сайту «Критика»: krytyka.com

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…