Троянські коні Путіна в Європі

Політика Російської Федерації не дає підстав вважати, що стосунки РФ зі світом можуть покращитися найближчим часом, а серед розвинених країн Росія наразі – взагалі ізгой. Самоізоляція внутрішня і зовнішні обмеження довели Росію до “передінфарктного” економічного стану і дуже неприємного міжнародного реноме.

Путін, як і Гітлер під кінець Другої світової війни, не бажає визнавати, що його політика веде до грандіозних втрат. Він намагається роз’єднати ЄС, шукаючи союзників чи прихильників серед можновладців країн євроспільноти. Звертає свої погляди кремлівський керманич і на Балкани, вважаючи, що саме там може бути “слабка ланка” Європи, через яку можна впливати на Брюссель та позицію ЄС стосовно Росії.

Після розпаду соціалістичного блоку дуже швидко Росія залишилася без міжнародних союзників, задовольняючись тільки країнами, що утворилися на теренах СРСР. Поволі навіть і ці колишні радянські республіки все більше віддалялися від Росії, наближаючись до західного світу, і Росія зосталася фактично сама. Тепер Москва намагається створити в Європі троянського коня, яким мають бути Угорщина і Греція у складі ЄС та Сербія, Македонія і Чорногорія біля меж євроспільноти. Не забувають російські посадовці зондувати ґрунт і в Хорватії, Чехії, Словенії та Словаччині, де мають певний прошарок своїх прихильників.

Так, російське керівництво схвалило надання Угорщині кредиту на $10 млрд для реконструкції і добудови єдиної в країні АЕС “Пакш”, а також уклала угоду на постачання туди ядерного палива. Щоправда, відповідно до законодавства ЄС, Угорщині довелося скоротити термін дії угоди, що не дуже сподобалося російській стороні, але в РФ були змушені погодитися.

Європа вважає, що Росія цими угодами купує прихильність угорської влади в особі прем’єра Віктора Орбана. Захід називає російсько-угорські атомні контракти нагородою чи не єдиному постійному союзнику Москви – Будапешту.

Грекам Путін пообіцяв зниження вартості природного газу на 15% порівняно з вартістю для інших членів ЄС. Окрім того, Грецію запрошено до участі в “Турецькому потоці”.

Крім усього, “найлояльніші” до Москви країни Європи можуть дістати пом’якшення щодо ввезення в РФ продуктів сільського господарства та харчової промисловості. Очевидно, що це більше потрібно самій Росії, але Путін хоче створити видимість, що робить велику послугу своїм “друзям”. Старанний учень Сталіна добре знає, як його кумир, “вождь усіх народів”, у січні 1945 року “переніс на більш ранній термін великий наступ на Гітлера, щоб підтримати західних союзників”, хоча насправді просто хотів захопити якомога більшу територію Німеччини до прибуття англо-американських військ у Берлін.

На Балканах майже ідеальний союзник Росії – Сербія: і суспільна думка, й політичні кола, і керівництво країни дружні до Росії аж до колінкування, а інтеграція з Росією вважається чи не єдиним реальним планом розвитку міжнародної співпраці Сербії. Варто згадати, що під час анексії Криму серед сербів почалося збирання підписів про приєднання Сербії до Російської Федерації – проект фантастичний, але досить показовий.

Серби дуже агресивно налаштовані щодо НАТО і не надто прихильні до ЄС, натомість Росію вважають “історичним союзником” і “старшою сестрою” або “матір’ю”.

Урядові кола на чолі з прем’єр-міністром Александром Вучичем постійно проводять переговори щодо вступу Сербії у ЄС, натомість президент країни Томіслав Ніколич – один із найяскравіших представників сербського русофільства. Таким чином, на прикладі найвищого керівництва Сербії видно те, що американський посол у Белграді Майкл Кербі назвав “трішки шизофренічною” поведінкою: розумом серби розуміють, що їм треба рухатися на Захід, а серце тягне їх до Росії.

Росія вміло грає на почуттях сербів, коли це вигідно – називаючи “братами” і “стратегічними партнерами”, а коли не дуже вигідно – підвищуючи вартість газу. Нещодавно окремі російські політики заявили, що Сербія вчинила б мудро, якби відмовилася від європейської інтеграції і приєдналася до “Євразійського економічного союзу”. Лише деякі особливо тверезі сербські політики намагаються аналізувати справжні наслідки російської політики у Сербії і на Балканах, руйнувати міфи про “віковічну дружбу”, рахувати втрати і прибутки від можливого вступу в ЄАЕС. Переважна ж більшість сербів не хоче чути голосу розуму, воліючи орієнтуватися на емоції. І в цій країні Росія має великі перспективи.

Трішки гірше ведеться російським “гравцям” у Чорногорії, яка вже буквально впритул підійшла до вступу в НАТО. Якщо це таки станеться цього року або на початку наступного, простір для маневрів у росіян суттєво скоротиться. Поки що ж Москва задіює чимало ресурсів для впливу на Подгорицю, зокрема, намагаючись домовитися про побудову морської бази на узбережжі Адріатики. За це країна мала б отримати декілька мільярдів доларів вливань в економіку. Наразі влада Чорногорії відмовилася приймати пропозицію, і тепер чекає нових кроків росіян. А вони можуть бути не дуже приємні, зважаючи на те, що значна частина великих підприємств у країні належить російським олігархам.

Як ще один “бонус” для потенційно проросійських гравців міжнародної політики Росія пропонує участь у вже згаданому “проекті тисячоліття” “Турецький потік”, який покликаний замінити покійний “Південний потік”. До участі в новій російській мильній бульці запрошують Грецію, Угорщину, Сербію і Македонію, щоправда, поки що на не зовсім прозорих умовах. Очевидно, що з сербського боку вже скоро почнеться оспівування Росії та нового “Потоку”, як це ще недавно було з “Південним”. Та чи втіляться сподівання бідних балканських родичів у життя – велике питання. Поки що ж Хорватія і Словенія активно задіяні в будівництві Адріатичного СПГ-терміналу, який дасть змогу забезпечити безперервне постачання газу до всіх країн Південно-Східної та Центральної Європи. Якщо ж далекоглядні плани зреалізуються, і системи газогонів європейських країн з’єднають у єдиний пояс від балтики до Адріатики – можна буде вважати, що ЄС звільнився від російського газового диктату. І це неприємний варіант розвитку подій для Росії. Саме для запобігання цьому й розробляються усілякі фентезі проекти на кшталт “Південного” і “Турецького” потоків.

Чи мовчатиме Європа, споглядаючи намагання Росії підсилити свій вплив у Європі і запустити на континент своїх троянських коней? Безумовно ні. Євросоюз має чим відповісти на російську експансію. Інша річ – чи зважиться ЄС на кроки у відповідь, а чи не захоче подальшої конфронтації і “віддасть” Москві Сербію та Македонію. І тут є про що подумати, оскільки рішучість Європи викликає великі сумніви.

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…