Томаш Марек Собєрай. Люди без повік

У саду

Рвали сливи в саду
Здиралися, напівголі,
Між гілля старого дерева
Світило сонце
Шуміло листя, гули ґедзі,
Як і ми, обійняті
Останніми літніми днями.
Раз-по-раз наші пальці зустрічалися
На тих малих планетах,
Коли
Ми змінювали світобудову
Того зеленого Всесвіту
Щосили.
Фрукти,
Липкі від соку,
Кидали у відра,
Деякі клали до уст
І зразу ж їли,
Здебільшого – найспіліші,
А солодкі краплі
Падали нам на груди…

Та коли пересичені й заспокоєні
У напівсні лежали на веранді,
Жоден голос не долинав з дерев,
І не видно було жодного поруху листя…

 

Собор

Не мав грошей на квиток
До святині
Тому сів біля ніг
Кам’яного Ісуса
Дістав ніж і хліб

І ми дивилися
На радісний натовп
Що виходив із собору

А він спав
Під захистом готичних веж
Високий сильний
Порожній
Красива форма
Без Бога
І вірних

Надійшов
Фінал
Театру
Христового

 

Люди без повік

Тут люди
не мають повік.
Приречені
дивитися
навіть уві сні.
Від вітру течуть сльози,
через них
вони бачать океан,
великого звіра,
обслинено-запіненого,
обпльованого водоростями.
А вони
заповідають йому свої тіла
в тестаментах
і дивляться,
як хвилі
змивають сліди їхніх ніг
на піску.

 

Перспектива

Невеличка хмарка
заступила сонце. А я
однією долонею затулив
ціле небо.

Земля – теж лише
блакитна кулька,
якщо на неї дивитися
з достатньої відстані.

З польської переклав Володимир Криницький

Томаш Марек Собєрай, польський поет, фотограф, критик
Томаш Марек Собєрай.

Народився у Лодзі. Польський поет, прозаїк, есеїст, критик, фотограф. За фахом – географ.

Твори опубліковані в часописах Exit, Format, Pisarze.pl, Migotania, Twórczość, Lamus, Odra, Akant, Fraza та ін. Головний редактор часопису Krytyka Literacka.

Фото: www.egminy.eu

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…