Словник української мови в 11 томах

А́БИ, спол.

1. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Тарас Шевченко, I, 1951, 102); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); Синам мужицьким всі шляхи відкриті, Аби хватило волі та снаги (Микола Бажан, I, 1946, 280).

2. Починає підрядні речення мети; щоб. — Я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих(Іван Котляревський, I, 1952, 68); Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця(Панас Мирний, III, 1954, 284); Колесив сюди й туди, аби змилити увагу тих, що могли слідити за ним (Іван Франко, VIII, 1952, 364); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам(Петро Панч, Іду, 1946, 10).

3. Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб. Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235); Тимофій Заброда того і жде, аби в сінях, у темряві, огріть кийком хазяйського сина Левка (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 28).

4. діал. Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би. — Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти (Василь Стефаник, I, 1949, 122).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •