Шістдесят дев’ять

У Гутенберговій галактиці зіткнулися якось цифри Шість і Дев’ять.

– Перепрошую. Я – Шість.

– Даруй! Це я незграба. Я – Дев’ятка.

– Неймовірно! Ти справді Дев’ятка? Я всеньке життя шукав Дев’ятку, але досі все не щастило її зустріти!

– Воно й не дивина, ти ж ходиш на руках! Перевернися, прошу тебе! У тебе голова обважніла від догориножного життя, тож і не бачиш нічого, – сказала Дев’ятка.

– Не сміши мене! Якщо я перевернуся, то перестану бути собою, – сказав Шість і докинув: – Утім, ти ж усеньке життя ходиш ногами – і в тебе, либонь, паморочиться голова. Як тобі взагалі вдається бодай щось бачити?

– Я добре бачу, адже моя голова аж під хмарами. Дуже приємно було з тобою познайомитися, – Дев’ятка вже хотіла було йти далі своєю дорогою.

– Стривай! Куди ж ти йдеш, коли я щойно тебе нарешті зустрів?! – здивувався Шість. – Ходімо разом, спробуємо йти одним шляхом.

Дев’ятка трішки подумала – і зосталася. І стали вони разом числом 69.

– Як почуваєшся? – запитав Шість Дев’ятку.

– Пречудово! А ти?

– Прекрасно! У глибині душі я завжди знав, що життя стає по-справжньому гармонійне лишень тоді, коли стрічаєш свою ідеальну пару, яка тебе доповнює, – сказав Шість і подарував Дев’ятці дев’ять квіток лотоса.

Отак 69 жили далі щасливо, і знайшлись у них близнюки – Шісточка і Дев’ятик.

© Данієла Вучевич – Данијела Вучевић
Із сербської переклав Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…