Про державність української мови в… Україні

Таке формулювання про державність рідної мови народу, який дав назву державі, викличе здивування в громадян більшості країн світу. Хіба можуть бути якісь проблеми в мови корінного народу держави? – запитають вони.

Можуть! Ще й як можуть бути! І які проблеми! Це добре розуміють і відчувають ті народи, які в своїй історії мали нещастя бути в колоніальній залежності. На територіях, що перебували під контролем Московської імперії, яких би форм і назв вона не набувала і де русскій язик був обов’язковим для вивчення, він став тим шлюзом, через який зливають ідеї так званого “Русскава міра”. А там, де приходить той “мір”, як знаємо з далекої і близької історії, там війна, там розруха, там бідність, там безправ’я і втрата всіх свобод людиною.

Україна-Русь з 18 січня 1654 до 1 грудня 1991 року перебувала під колоніальним гнітом Московії, де, як писав Т. Шевченко, “Од молдованина до фінна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!” Імперія робила все, щоб асимілювати численні народи, поневолені нею. Особливих старань московити доклали, аби стерти історичну пам’ять русинів-українців, спадщину яких присвоїли, щоб “облагородити” власну історію. Одразу після Переяславської ради 1654 року почалося звуження адміністрування території українською владою через повсюдне насаджування царських представників, з якими гетьману і полковникам треба було узгоджувати власні розпорядження. А згодом було ліквідовано і саму гетьманщину, полковий адміністративний устрій та знищено Запорізьку Січ.

Проте цих зовнішніх чинників було замало, щоб знівелювати самобутність русинів-українців, які на той час стояли на вищому культурному щаблі, ніж московити. Тому московити вдалися до способу, що влучав у саме серце і душу народу, а саме: заборони навчання і книгодрукування українською мовою та вилучення вже надрукованих книг. І за час перебування України-Руси в складі Московської імперії, яких би вона форм і назв не набувала, українське слово забороняли циркулярами, указами, постановами понад 130 разів! Ворог, який вкрав історію і назву нашого народу, добре розумів значення слова в існуванні народу. Адже, “споконвіку було слово” і саме воно згуртовувало населення певної території в одну спільноту, що дістала назву “народ”, а пізніше – “нація”! А народ (нація), які забули власну історію і перестають користуватися рідною мовою, зникають з етнографічної мапи світу через асиміляцію народом-агресором. Ворог вдаряв в саме серце народу, щоб знищити його!

Тому українці, що послуговуються русскім язиком, мають усвідомити всю глибину проблеми, яка, через чергову агресію Московії проти України, сьогодні призвела до загибелі тисяч патріотів України, величезної півторамільйонної хвилі біженців з окупованих територій, падіння економічного розвитку і зубожіння народу. І все це через вікову імперську хворобу сусіда-московита, який вважає, що всюди, де він примусово насадив русскій язик – зона його інтересів, яку він має захищати.

Свідоме обрання так званими “русскоязичнимі украінцамі” української мови для постійного і всебічного вжитку в усіх сферах життя зведе серйозний бар’єр перед московитами-імперцями, який унеможливить заявляти їм про існування “Русскава міра” на території України і потреби його “захисту” з усіма наслідками, викликані таким “захистом”.

Таким чином, державна мова є не лише засобом спілкування держави з громадянами і громадян між собою, а й одним із факторів національної безпеки. Це мають усвідомити ВСІ громадяни України.

Петро Васьків

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…