Правда проривається навіть крізь російську пропаганду

Кіно – один із найважливіших інструментів російської пропаганди, особливо ж – кіно про події Другої світової війни.

Уже й так і сяк росіяни намагаються впарити глядачам свої концепти “Вєлікой отєчєствєнной” і “радянських героїв проти нацистів і колаборантів”. Але час від часу і тут крізь нашарування пропаганди пробивається правда.

Росіяни агресивно заперечують будь-які спроби розповісти, що на війні з обох боків коїлися злочини, що радянські військові анітрохи не кращі за німецьких. Скажімо, книжки Ентоні Бівора, де розповідається про сотні тисяч випадків зґвалтувань в окупованій Червоною армією Німеччині, в Росії забороняють і вилучають з бібліотек.

У російських фільмах радянські персонажі показані розвідниками, німецькі чи інші закордонні – шпигунами, радянські – героями, а німецькі та інші – покидьками.

А прогляньте ось таку сцену:

Це радянські герої-розвідники лагідно допитують захопленого німця. Під звуки ліричної пісеньки.

Хто тут герої, а хто – покидьки? І що думатиме російська дитина після перегляду такого кіна? Чи не вважатиме вона, що з ворогом можна чинити будь-як, і це буде добре? Чи не вважатиме вона, що Женевська конвенція – порожній звук, на війні правил не існує, головне – перемога? А чи зможе та дитина розрізнити, де справді війна, а де не війна? Де можна застосувати саме цей підхід, який їй показали в фільмі, а де треба інакше? А чи не подумає вона, що так треба чинити взагалі завжди в житті, бо всі навкруг – вороги: німці, українці, сирійці, американці, узбеки? Адже саме думка про миролюбну Росію, оточену зусібіч агресивними ворогами, зараз формується “за порєбріком”.

Мабуть, це запитання риторичне, бо про російське виховання і так все достатньо зрозуміло. А чи треба таке дивитися українським громадянам? Це вже запитання до українських компетентних установ.

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…