Починається довгий спуск. Розкидаю руки і намагаюся втримати рівновагу, доки коліщата мого скейта крутяться все швидше і швидше. Навіть не знаю, чи зможу втриматися, чи гепну, мов груша, і всі з мене сміятимуться. Але ж як чудово! І чому я так довго на це зважувалася?

Коси в’ються за вітром, налазять на очі. Знала ж, що треба було зав’язати. Тепер маєш!

Що тут роблять ці байкери?

Перед мене компанія, душ із десять на мотоциклах. Вони не катаються, просто сидять на байках і розмовляють. Справжні байкери: довге волосся і бороди, пов’язки на головах і шиях, шкірянки, татуювання… на вигляд небезпечні. Наближаюся, і вони всі разом повертаються, замовкають і дивляться на мене.

Дорога звужується і я мушу маневрувати, аби не в’їхати в них. Вийшло! Шугнула просто повз них! Щоправда, рукою ковзнула волоссям одного з хлопців.

Тепер я вже на рівній дорозі. Швидкість знижується, я поволі кочуся і зупиняюся. Беру скейт у руку, а мої приятелі заходяться аплодувати і плескати мене по плечах.

– Це було круто!

– І як ти не впала?

– Бачила тих типів?

Чується ревіння заведених двигунів. Озираємося на них – може, їдуть геть? Ні, не їдуть! Рушили до нас! Ми стали відступати, але марно – позад нас стіна. Зіщулилися і чекаємо. Мотоцикли один по одному під’їхали і зупинилися за два метри від нас. Пильнуємо. Один зліз з байка і попрямував у наш бік. Іде просто до мене! У горлі пересохло. Чи не його косу я зачепила?

– Black Wind wants to talk to you, – звертається до мене «миле створіння» без двох передніх зубів.

– Sorry?

– Black Wind wants to talk to you, – повторює тим самим тоном.

– O.K. Who is that?

Повертається і пальцем вказує на байкерів. Один із них вийшов наперед.

Не знаю, що сталося, та страху я більше не відчувала. Скоріше, була схвильована. Поклала скейт і пішла до того типа, що вийшов з гурту. Підійшла до нього близько-близько, так близько, що відчула тепло його подиху і запах парфумів. Це мене здивувало. Подивилася йому у вічі.

– What’s your name?

– Black Wind.

– No, I mean your real name?

Сором’язливо усміхнувся.

– Daniel.

– Daniel? Wow. I thought it would be Steve or Jake or Pete. Daniel…

Ми дивилися одне на одного. Він був безбородий, мав довге чорне кучеряве волосся, гарні теплі очі і дуже красиві губи, що їх просто хотілося поцілувати… Неймовірно сексуальний. І від нього приємно пахло.

– You wanned to talk to me.

– Hm, yeah. You touched me.

– I’m sorry. Did I pull your hair?

– No you didn’t. You were so cool out there. I just wanted to tell you that.

– Thanks.

– May I kiss you?

– What?!

– May I kiss you?

– Hm…

Що відповісти? Мої друзі дивляться на мене. Його друзі дивляться на нього. Так незручно… А хай йому всячина!

– O.K. Kiss me.

Наші губи зустрілися. Не можу повірити, що роблю це! У нього теплі повні губи, ледь розімкнуті. Смак його поцілунку якийсь полуничний. І трішки м’ятний. Це так… ммммм…

А поцілунок триває. Остаточно відкидаю сумніви, піднімаю руки йому до голови і легенько пригортаю до себе. Втрачаю рівновагу і відходжу на крок назад. Він підступає ближче, ніжно мене підтримує, і поцілунок триває. Так ми ходимо і цілуємося.

Мої друзі відступають, ми проходимо повз них і наближаємося до стіни. Притуляюся плечима до стіни, він ще міцніше мене обіймає, підтримує мою голову, його пальці пестять мої коси… Аби тільки це не припинялося!

Повільно відриває свої губи і мовчки дивиться мені в очі. Лишає ще один короткий поцілунок на моїх устах.

– What a woman!

Я вражена. Він відступає від мене, але ж я цього не хочу! Його пальці востаннє пробігли по моєму волоссю, ще один погляд – і він крокує назад. Стою, мов приклеєна до стіни, не можу навіть поворухнутися, проводжаю його очима.

Він доходить до свого мотоцикла, сідає на нього і заводить двигун. Як за сигналом його товариші посідали на свої байки. Даніель піднімає руку у прощальному жесті і першим зривається з місця. Уся компанія рушає за ним.

Ревіння мотора все гучніше. Спроквола розплющую очі. Сусід знову косить траву о 7-й ранку.

Лежу.

Прокидаюся від сну.

Відчуваю тепло в животі. Заплющую очі і бачу його. Даніель… Боже, який сон!

Долинає тихеньке рипіння: відчиняються двері спальні. Навшпиньках, аби не розбудити мене, підкрадається Стелла і пролазить під ковдру. Вдаю, що сплю. Знову уявляю Даніеля і відчуваю, що повертаюся в сон. Я знову юне дівчисько зі скейтом в обіймах байкера.

Ще трішки, доки Свен прокинеться.

© Корина Пезель – Korina Pezelj. Crni Vjetar
З хорватської переклав Володимир Криницький

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Leave a Comment