Послання з минулого

Війна. Для нас, українців, це не тільки слова зі спогадів бабусь і дідусів, які знають її гіркий смак. Це фізичне пекло, біль втрат, приниження, зрада, події, що повернулися у життя з підручників історії, за якими вчилися у школі.

Оглядаючи документальні фільми, я зауважила один коментар: «Яка різниця, хто ти за національністю. Не можна вбивати людей». Прості слова, які сьогодні втратили вагу і водночас набули сили. Чому прогресивне ХХІ століття перетворюється на полотно болю, суму й страху? Чому щодня ЗМІ повідомляють про людські втрати на передових? Чому слова «брат за брата» перетворились на суцільну брехню?

Напевно, тому що всі ми пам’ятаємо історію, але ця пам’ять не застерігає нас від неправильних висновків. Насправді історія так нічого і вчить. Ні наш український народ, ні тим більше – світ. Завжди існують дві паралелі, як з’єднання теперішнього з минулим. Кожен народ має свій смуток. Український пергамент історії занотував надзвичайно багато втрат і став заручником свого найближчого сусіда.

Самопроголошені народні республіки на сході нашої України – це як чорна пляма на білому полотні. Ми віддали Крим, наразі точиться війна. Поля всіяні гільзами, спотворене тіло землі вкрите вирвами від вибухів і кістяками згарищ. І щоденний список смерті… І щоденний меседж з минулого – Бабин Яр у Києві, площа Героїв Гетто в Кракові, Майданек у Любліні…

Концтабір Аушвіц став могилою для людей різної національності. Сьогодні ніхто не може назвати точну кількість загиблих, які в газових камерах закінчили своє життя. Всюди відчувається присутність смерті й людських страждань. Війна забрала все: кохання, почуття, емоції, права, гідність, життя в усіх його проявах. Це була не Божа смерть, а штучно створена потвора, що маніакально пожирала тіла й душі. Як спомин залишила посуд, дитячі речі, волосся, взуття… Як спомин, написаний нам на людських кістках.

Цей меседж на кістках надсилали нам багато тиранів. Свого часу це зробили Ленін, Гітлер, Сталін. Новітній імперський меседж пише Путін, якого цікавить не тільки Україна. Історія на прикладі концтабору Аушвіц біля міста Освенцима в Польщі доводить, що імперські апетити ненаситні, а люди – лише порох на полях війни.

Європа ще не до кінця усвідомлює, з ким веде переговори і який може бути кінець. Не вповні вона й уявляє, наскільки небезпечні минулі й сучасні тирани. Історичні меседжі мають служити не тільки споминами в книжках чи програмах на телебаченні. У першу чергу вони мають стати посланням з минулого, про яке ми не маємо права забути: бажання владарювати, нав’язувати свою думку не зникає, а розростається.

Хитромудрі схеми, які використовує штаб президента Росії, вводять багатьох в оману. Поки Європа «домовляється», Росія тихенько розробляє свої зрадливі плани. Механізм демократії втрачає свою силу. Європа наче уві сні, куди час від часу потрапляють неприємні сюжети. Пора спокою закінчилася. Час ущільнився і рухається все швидше й жорсткіше. Європа, як і ми, може дорого заплатити за свою нерішучість. Історія в тисячний раз надсилає повідомлення з минулого, що колесо її знову, як і колись, змащується людською кров’ю.

Соломія Мардарович

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…