Переломний момент Євромайдану – шлях до втечі Януковича

Поділитися:
  • 161
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    161
    Shares

20 лютого 2014 року Верховна Рада ухвалила постанову “Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України”. Фактично, це був початок краху влади Януковича.

Ми попросили експертів з ретроспективи п’яти років оцінити ці останні дні Януковича, і поміркувати, чи був лише він причиною всіх українських негараздів, чи не продовжується і зараз “гра в політику” методами Януковича? Чи втеча Януковича стала поштовхом України до нового життя, чи все це лише ілюзія?

“Крах фактично розпочався з подій у Врадіївці, – вважає заступник директора Центру з інформаційних проблем територій НАН України Роман Соломонюк. – Невідворотність подій настала після перших смертей. Сьогодні очевидно, що багато загострень на Майдані провокувалися ззовні, в тому числі зі сторони Росії. Це була спроба “керованого хаосу”, який мали використати для вторгнення. Але події за непередбачуваним сценарієм для тих, хто провокував насилля, оскільки не була врахована особливість українського менталітету, здатність до самоорганізації в умовах загрози.

І варто розуміти. Ключовим була не відмова від європейського вибору, а обман, коли протягом багатьох років реально робилися кроки на інтеграцію та асоціацію, а потім в один день спробували всю цю діяльність заперечити.

Україна не стоїть на місці. Але рухається повільно, бо відбулися зміни у ставленні народу, зокрема щодо геополітичного вибору, методів оцінки політики, але не відбулося змін у розумінні тих, хто вважає себе політичною елітою. Там досі є спроби діяти за старими схемами впливу через масоване бомбардування рекламою. Наслідком можуть бути зовсім несподівані результати виборів, яких не очікують власники “інформаційних кнопок”.

“Безумовно, кровопролиття, яке було зорганізоване і реалізоване оточенням Януковича — це одна з наймасштабніших трагедій сучасної України, яка продовжилась окупацією Криму, частини Донбасу і війною триває донині. За звернення до Путіна з проханням “ввести війська” наприкінці січня, як ми знаємо, Януковича було оголошено винним у державній зраді. Тобто, його вина доведена, – каже Юлія Решітько, речник Руху ЧЕСНО. – Після його втечі в Україні дійсно відбулись якісні зміни: запрацювали антикорупційні органи, стали доступними реєстри відкритих даних, з’явилась система електронних закупівель, розпочались реформа охорони здоров’я, децентралізації тощо (цей список якісних змін можна продовжувати). Проте, усі ці зміни нерідко ставали під загрозою “відкату”, якщо дуже боляче зачіпали інтереси якоїсь з владних груп. Наприклад, “фарма” при владі протистоїть закупівлям ліків міжнародними організаціями, бо на такій прозорості втрачає чималі заробітки, тому через “своїх” депутатів частенько намагається заблокувати роботу МОЗ.

Ми в Русі ЧЕСНО вважаємо, що причиною постійних “відкатів” у прогресивних змінах в державі, впровадженні алогічних вимог е-декларування для громадських активістів, які не мають жодного стосунку до бюджетних грошей, загалом, “пручання” влади якісним змінам є те, що під час Революції Гідності при владі змінились обличчя, а не система.

Народних депутатів, які вирішують долю держави протягом п’яти років, ми досі, як і при Януковичу, обираємо за корупційною мажоритарно-пропорційною системою, де мажоритарники скуповують голоси за гречку, а списочники купують свої місця у списках, бо їм треба отримати депутатську недоторканність чи вирішувати свої бізнесові питання. Відповідно, право управляти країною отримують ті, у кого більше грошей, а не ті, у кого є якісні ідеї, виконувана програма чи підтримка звичайних громадян. Змінити це покликана виборча реформа — перехід на пропорційну систему з відкритими регіональними списками, яка мінімізує політичну корупцію та стимулює прихід до влади якісних управлінців. Виборчий кодекс, що запроваджує “відкриті списки”, був ухвалений у першому читанні 7 листопада 2017 року і до сих пір не був розглянутий у другому читанні, бо парламентській більшості він не є вигідним.

Звісно, що виборча реформа не стане панацеєю від усіх системних хвороб, проте зумовить якісну зміну влади і дасть українцям шанс на поступ, а не “тупцювання на місці”.

Відтак, що ми можемо зробити зараз? Ми в ЧЕСНО вважаємо, що українці можуть розпочати зі свого раціонального вибору у березні та жовтні (на президентських та парламентських виборах). Ми закликаємо дізнаватись більше про кандидатів, читати їхні програми, не голосувати за недоброчесних кандидатів. ЧЕСНО пропонує перевіряти доброчесність кандидатів у президенти у нашій незалежній базі даних Polithub.org”.

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології “Вибір”:

З огляду на інциденти з новою поліцією та парамілітарними організаціями, на що нині не чинить безпосереднього впливу Янукович, ми можемо судити, що коріння проблеми – не в ньому. У державі має бути єдина структура, що реалізує право на насильство, і ця структура повинна бути незалежною від політичних віянь, оскільки єдине її призначення – обороняти правопорядок та діяти в інтересах держави. Прихід до влади Віктора Януковича та його команди каталізував, прискорив у часі ангажемент силових структур, що, зрештою, і вилилося у побиття студентів на Майдані. Але нині я не можу з усією впевненістю стверджувати, що у результаті перемоги Революції Гідності та приходу до влади лідерів Майдану і Петра Порошенка силові структури стали у нас абсолютно незаангажованими. Те, що відбувається між ними нині, більше схоже на міжвідомчу феодальну війну, на протистояння “мушкетерів короля” та “гвардійців кардинала”. Найсвіжіший приклад – бійка під Печерським райуправлінням Нацполіції 10 лютого. Чи мали право активісти перебувати у відділку? Напевне мали. Чи мала право Нацполіція діяти так, як вона вчинила? Формально – так, бо об’єкт режимний, активісти дали підстави думати про силове захоплення відділку. Але ступінь насильства, задіяний при витісненні активістів, був таким, що дозволяє робити різні припущення. Як і провокативні, з певних точок зору, дії активістів, котрі обґрунтовують свої вчинки “кривим” правосуддям.

І от у цьому полягає та проблема, котру, на жаль, не вирішила втеча Януковича. Зрештою, Янукович був уособленням тих викривлень, які за його президентства стали найбільш помітними, але він не встиг настільки замкнути ці структури на себе, щоб ступінь алогізму у діяльності силових структур став очевидною загрозою існування вже не окремих осіб чи категорій, а й самої держави.

Інше питання в тому, чому тенденції не були перервані. З одного боку, багато уваги та сил зосереджувалося і зосереджується на фронтах: як на дипломатичному, так і в зоні ООС. З іншого, на руках у населення чимало зброї, тож будь-яке різке рішення, у тому числі посилення функціоналу тієї ж Нацполіції, може призвести до соціального вибуху.

Мм всі звернули увагу на пояснення пана Мельничука. Зокрема, він був в емоційному стані. Але ж пересічний громадянин, котрий, власне, й утримує своїм коштом Нацполіцію, відтепер має підстави побоюватися: а чи не буде перший-ліпший коп теж в емоційному стані? І чи не ризикує у такому разі громадянин накласти здоров’ям чи життям? Однозначної відповіді немає. А вона має бути. Тим паче, перевищення межі допустимого насильства співробітниками силових структур (котрі мають добиратися і готуватися таким чином, аби не втрачати рівноваги у будь-яких ситуаціях) є непоодинокими. Як і перевищення допустимого активістами, до речі. Але де є межа, де чіткі критерії, хто правий, хто винний? Чи є таким вже проявом здорового глузду з боку Нацполіції залякувати виборців “провокаціями на мітингах” і на цій підставі рекомендувати не брати з собою на політичні заходи навіть дозволені речі, якщо вони можуть бути використані якось “не за призначенням”? А чи не походять “омовіння зеленкою”, побиття камінням та інші акції проти політиків від “депутатів у смітниках” (“сміттєва люстрація”) ? І чи не докотимося ми, з одного боку, до того, що сама поява на мітингах буде загрожувати життю (або мандрівкою у відділок через пляшку перекису водню у пакеті), а, з іншого, кожен порух силових структур, зокрема, поліції кваліфікуватиметься як загроза демократії та супроводжуватиметься акціями активістів? А хто у такому разі захистить пересічного громадянина, законослухняного, до слова?

Доки силові структури не будуть поза політикою чи бізнес-ангажуванням, проблема залишатиметься. Але період для її вирішення у нас, на жаль, пройдено: на даний час, суспільство в країні настільки розколоте і розшароване, що за фактом бути незаангажованими силовим структурам надзвичайно складно, а громадянам, для вирішення проблем з криміногеном простіше звернутися до парамілітарних структур, котрі мають немалу соціальну підтримку”.


Поділитися:
  • 161
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    161
    Shares


Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Телеграм

Be the first to comment

Leave a Reply