Цікава й досить незвична книжка прибула до мене з Хорватії і відразу захопила як своїм змістом, так і формою. Ідеться про перший роман Єлени Златар «Сліпа точка».

Роман Єлени Златар "Сліпа точка"Єлена – доктор філософії в галузі соціології, науковий співробітник загребського Інституту соціальних досліджень, активно працює на ниві наукових досліджень, а крім того й пише художні твори. Одне з її оповідань – «Молодість» – вже перекладене українською, нещодавно друковане часописом «ТекстOver». Цього ж року вийшов у світ роман, можливо, навіть як продовження попередньої книжки – збірки короткої прози «Odjavna karta». Принаймні чимало схожого можна знайти в обох книжках.

Герої роману – Барт і Ена, які начебто люблять одне одного і фактично кілька років готуються до одруження. Одначе попри позірну усталеність їхнього спільного життя обоє відчувають щодалі сильніше роздратування як від партнера, так і від стосунків.

Чи з метою якось реставрувати ніжні почуття, чи просто щоб відпочити, вони перед новоріччям їдуть до «столиці кохання» Парижу, аж на місяць. Ена точно сподівалася, що Париж надасть нового імпульсу стосункам, але не була впевнена, що це ще можливо.

Головна героїня тут таки Ена: її думки, почуття та переживання читач бачить на кожній сторінці. Вона закінчує навчання на факультеті психології і обмірковує подальше застосування своїх знань. Слід зазначити, що вибір фаху обумовлений не стільки бажанням зрозуміти людей, скільки спробувати допомогти собі розібратися з навколишнім світом і переплутаними взаєминами з близькими.

Енина мати – захоплена художниця, яка ніколи не звертала уваги ні на чоловіка, ні на дитину, віддаючи всю себе малюванню у своїй студії. Навіть материнської поради від неї дочекатися важко: дівчина хоче почути авторитетну думку досвідченої жінки про те, чи варто їй їхати з Бартом до Парижу, і чи вартий він взагалі того, щоб гаяти на нього час. Мати ж на це відповідає щось на зразок: «Ти або їдь, або не їдь. Просто дай мені попрацювати».

Батько більше дбав про дочку, коли вона була маленька, але виконати материнську функцію він навряд чи зміг би, тож на аналогічне запитання відповів чи не так само, як дружина.

Ена вкотре почувається геть самотньою і нікому не потрібною, і з таких дрібних болючих скалок складається усе її життя. У дитячому й підлітковому віці вона недоотримала любові, а коли виросла – то всі вже вважали, що й не потрібно, велика вже.

Барт… Спершу він здавався прекрасним, надійним, здатним дати їй те, чого вона не могла отримати деінде, і йшлося не лише про секс, хоча інтимні стосунки з ним Ені подобалися. Але невдовзі з’ясувалося, що Барт досить егоцентричний і вельми байдужий, а потім і взагалі вона стала його дратувати. Дійшло до того, що вони лягали в ліжко, кохалися, а Ені здавалося, що все це відбувається не з нею. Тим більше, Бартова поведінка свідчила, що на її місці міг бути будь-хто, і він не помітив би різниці.

Ена постійно записує свої думки й почуття до нотатника (що теж Барта невимовно дратує), аби потім мати змогу подумати про все. Як спосіб зближення вона навіть запропонувала своєму бойфренду прочитати її записи – може, хоч так він зрозумів би, що вона відчуває, в якому світі живе, може, доторкнувся б до її душі, до її потаємного, – та вже після третього рядка хлопець «з’їхав» на те, що для читання таких серйозних речей має налаштуватися, а зараз він нічого не може збагнути, тож «почитаємо іншим разом». «Кохана людина» виявила себе так само, як і «рідні батьки».

Не дивно, що дівчина шукає способів розв’язання своїх проблем у книжках. Вона читає Еріха Фромма, студіює Карла Густава Юнга, досліджує складні взаємозв’язки типів особистостей та відносин між людьми. Чи вдасться їй врятувати кохання чи хоча б зберегти своє «Я» поміж усіх «сліпих точок» не надто вдалих стосунків? А не скажу. За бажання прочитати роман може практично кожен. Наголошу тільки, що книжка ця – не «жіноча» література, а твір про складні людські взаємини, а складні вони у кожному разі й у всіх, до цього підводить нас текст Єлени Златар.

Єлена Златар, автографсесія. Фото: fama.com.hr
Єлена Златар, автографсесія. Фото: fama.com.hr

У романі авторка вдало змінює часово-просторове розташування своїх героїв, оповідь про їхнє перебування в Парижі перетинається з моментами минулого, які сторінка за сторінкою показують, чому закоханість і начебто навіть кохання можуть перетворитися якщо не в ненависть, то у кожнім разі – в байдужість і неприйняття. Раз-по-раз якась малозначуща для одного партнера деталь відбиває якийсь шматочок серця іншого, це стається все частіше і призводить до цілковитої руйнації. І перед героїнею постає запитання: «Чи повинна я й далі мучити себе і його, тримаючись за те, що нас обох не вдовольняє?»

Письменниця писала свій роман як науковець: вона не могла допустити, щоб якась подія чи частина не мала обґрунтування, тож весь сюжет вибудуваний напрочуд чітко й логічно. Герої не вдаються до обговорення певних актуальних соціально-політичних проблем, тож їх легко можна було б з хорватських теренів перенести до Києва, і вони органічно вписалися б у реалії українського життя. Хіба що немає певності, що наша українська молодь так само може собі дозволити збігати на місяць до Парижу, аби побувати біля Ейфелевої вежі та на Єлисейських полях.

Не знаю, наскільки можна Ену ототожнювати з Єленою, хоча зрозуміло, що головна героїня проживала і якусь частину життя авторки. Хай як, а перший роман Єлені вдався, і про це свідчить розголос на батьківщині й те, що дістався він не лише Балкан, а й України. Слід сподіватися, що невдовзі українці зможуть прочитати «Сліпу точку» рідною мовою, а Єлена Златар потішить читачів новими творами.

Jelena Zlatar. Slijepa točka. Zagreb, CeKaPe, 2015. 212 s.

Володимир Криницький

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Leave a Comment