Омріяна свобода від бандерівців, або Кримський облом

Через загострення ситуації на сході України дискусії щодо долі Криму та його мешканців відійшли на другий план. Те, що декілька місяців тому було таким болючо-актуальним, тепер замовчується й всіляка інформація стосовно окупованої території нашої країни ніби навмисне спрямовується в обхід основного інформаційного потоку. А чи не частина це плану Кремля: загарбати нашвидкуруч ласий шматочок південних українських угідь і одразу по тому розпалити війну на Сході, щоб стріляниною й безкінечною загибеллю людей відвести увагу від кримського питання?

Переважно нам нав’язують щось на кшталт “курортний сезон в Криму зірвано”, “полиці в магазинах порожні”, “ціни на продукти підскочили” і багато подібного.

Кримський півострів відірвано від материка і перетворено на острів. Але чи непокоїть це його мешканців?

Річ у тому, що переважна більшість населення Криму не почувається знедоленою. Вони нарешті отримали те, до чого прагнули – свободу від української “бандерівської” влади, від українських проблем, “нав’язування української мови”, української культури. Словом, свободу від України. Адже вона “занапастила їм життя”.

Уявімо: живу я собі 22 роки зі своєю родиною, але думка про те, що у сусіда хата більша, земля родючіша й машина блискучіша, не дає спокою. І мати у нього успішніша, і дружина гарніша, і зарплата вища. А я, нерозумний, досі все це лише на телевізійному екрані споглядаю! І де та думка, що своє треба поліпшувати, а не до чужого прагнути, ділася? Померла в зародку, навіть не сформувавшись. Інстинкт перебратися на багатші території виявився сильнішим: сусід, рідненький, не тільки своїм поділиться, а й допоможе власну хату розбудувати, дружину привабливішою й щасливішою зробить. Ну а мати… У сусіда однозначно краща: розумніша й розсудливіша – буду їй коритися, за її законами жити. Своєї ж віднині я знати не хочу. Не любив я її ніколи, ту неньку-Україну, бо що вона мені дала? Аж нічогісінько – лише життя.

А Росія дала надію і віру в краще майбутнє. Подейкують, вона колись підвищить зарплати, пенсії і що найважливіше – вонапросто зараз дозволяє вклонятися своєму великому вождеві, неперевершеному Пу!

І кримчани врешті зважилися на зміни: не просто переїхали до сусідньої країни, а прихопили з собою весь півострів. Навіщо долати труднощі самотужки, якщо можна перекласти їх на плечі сильнішого й могутнішого сусіда?

Тепер у Криму все чудово, життя йде своїм плином. Лише скрізь тепер російські прапори (хоча їх завжди було там багато), ще більше не шануються кольори жита й неба, рублі як основна валюта і, – ніде правди діти, – значно менше надокучають смердючі туристи з материкової України. Жителі Криму демонстративно радісно надсилають свої привіти не з півострова на материк, а з Росії “на Украину”. А те, що “курортний сезон в Криму зірвано”, “полиці в магазинах порожні”, “ціни на продукти підскочили” – та це ж дрібниці. Головне те, що можна померти в Росії.

Чи наважиться хтось колись порушити таку ідилію?

Галина Назарова

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…