Охоронець часу з Великого Буялика

135 років тому у Вашингтоні на Міжнародній меридіанній конференції (в жовтні 1884 року) було прийняте рішення про всесвітній час, що прибрало одну з перешкод для міжнародного співробітництва.

З появою радіо в 1913 році при Паризькій обсерваторії створено Міжнародне бюро часу (МБЧ). Основним його завданням було узгодження і обчислення всесвітнього часу за астрономічними спостереженнями різних обсерваторій, його зберігання і поширення за допомогою радіосигналів. Зберігався час за допомогою маятникового годинника, а співробітник, який стежив за роботою годинника та робив поправки згідно з астрономічними спостереженнями, звався хранителем часу.

Протягом більше 20 років очільником Міжнародного бюро часу був уродженець Одещини Микола Михайлович Стойко-Радиленко, якому цього року виповнюється 125 років від дня народження. Народився Микола 2 травня 1894 року в болгарському селі Великий Буялик (нині Іванівського району Одеської області). Батьки Миколи Стойка, Михайло Степанович і Марія Мефодіївна, були заможними селянами. Хрестили хлопчика в одеській Стрітенській церкві на Новому базарі.

В дев’ять років Микола поступив до 5-ї одеської чоловічої гімназії, а батьки зняли квартиру поблизу на вулиці Старорізничній, поруч з Привозом і вокзалом. В 5-й гімназії навчались відомі письменники Валентин Катаєв та брат Євген Петров, Корній Чуковський, Борис Житков, Олександр Козачинський. Але серед випускників гімназії 1908 року є нобелівський лауреат з медицини 1952 року.

Улюбленими гімназичними предметами у Стойко-Радиленка були математика та фізика. Тож, закінчивши гімназію в 1912 році, він вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Там захопився астрономією, а першим його вчителем в цій галузі став приват-доцент Артемій Робертович Орбінський. Микола Михайлович згадував в еміграції про початок свого астрономічного шляху: «Перший раз Орбінський повів нас показати нам Одеську астрономічну обсерваторію навесні 1913 року. День видався сонячний. На обсерваторії, як годиться, була тиша, і мені здалося ідеалом там працювати. Не думалося тоді, що астрономією доведеться займатися 50 років».

На другому курсі сферичну астрономію вів О.Я.Орлов, який відразу ж зацікавив студентів своїм ентузіазмом. У другому семестрі він вів курс практичної астрономії у тому числі проводилися практичні заняття зі студентами вечорами. Помітивши здібності молодого Стойка, Орлову вдалося зацікавити його, пропонуючи все більш цікаві і складні завдання. Першим було обчислення елементів повного сонячного затемнення 21 серпня 1914 року, що спостерігалося в Одесі, яке юнак провів, використовуючи координати Сонця і Місяця.

Під керівництвом Олександра Яковича молодий студент провів дослідження місячно-сонячних приливних коливань. Він обчислив орбіту метеорного потоку Лірид за спостереженнями 1914 року. Ці дослідження були надруковані в другому номері «Праць астрономічної обсерваторії». О.Я. Орлов також запропонував Стойкові написати роботу «Застосування крутильних ваг в геодезії» на премію імені професора астрономії О.М.Жданова. Вона була зарахована Миколі Михайловичу згодом як дипломна.

Після закінчення університету в 1916 році Миколу Стойко-Раділенка призвали до війська, він два роки навчався в Сергіївському артилерійському училищі в Одесі, закінчив його з офіцерським званням, але воювати йому не довелося. В 1918 році Українська Народна Республіка заключили з Центральноєвропейськими країнами мирний договір, тому у молодого офіцера з’явилась можливість продовжити навчання. Микола Михайлович повернувся до університету і в березні 1918 року став професорським стипендіатом. Йому пощастило слухати лекції видатного математика і механіка, академіка Олександра Ляпунова.

Продовжувалася і наукова робота – влітку 1919 року М.М. Стойко разом з Д.В. Пясковським виконали зйомку прибережної смуги для гідрографічного управління Чорного і Азовського морів. 21 січня 1920 року М.М. Стойко-Радиленко успішно здав черговий магістерський іспит і, відправився в “наукове відрядження за кордон для удосконалення”. Через три тижні – 8 лютого в Одесі була встановлена Радянська влада, тож з відрядження Микола Михайлович не повернувся.

Декілька років він прожив в Болгарії, викладав в ліцеї для хлопчиків в Плевні. В кінці 1923 року М.М. Стойко-Радиленко перебрався до Франції і з 1924 р став працювати в Паризької астрономічної обсерваторії і в розташованому в ній Міжнародному бюро часу. У 1929 році його призначають астрономом-помічником Паризької обсерваторії, він бере активну участь в астрономічних спостереженнях, вечірніх сеансах прийому і передачі сигналів часу. Відтоді і до кінця своєї офіційної кар’єри М.М. Стойко-Радиленко був активним астрономом-спостерігачем.

У 1931 році захистив у Сорбонні докторську дисертацію, у 1939 його призначили керівником досліджень у Національному фонді наук, котрий згодом став Національним центром наукових досягнень. Цю посаду Микола Михайлович обіймав до 1945 року, одночасно працюючи у Паризькій обсерваторії і очолюючи МБЧ. Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, співробітники Паризької обсерваторії були евакуйовані . У Парижі залишилися тільки служби, які мали міжнародні зобов’язання. Серед них було і МБЧ. Його маятниковий годинник перенесли в укриття на глибину 28 м. Роботу МБЧ забезпечували два співробітники — М. Стойко і Н. Кауфман., які на той час жили у робочому приміщенні.

Микола Стойко-Радиленко, як і його вчитель О. Я. Орлов, вивчав рух полюсів Землі і був визнаним авторитетом у цій галузі. Він ввів поправки, врахувавши відкриту ним сезонну нерівномірність обертання Землі. Метод обчислення всесвітнього часу, розроблений М. Стойко-Радиленком, який враховував відомі фактори, що спричиняли нерівномірність земного обертання, дав змогу створити так звану шкалу квазірівномірного часу, котра широко використовувалася в науці і техніці до створення рівномірної і високостабільної атомної шкали часу. На початку 60-х років він ввів у практику інтегрований атомний час, який базувався на найкращих атомних стандартах багатьох лабораторій і який став основою нинішнього Міжнародного атомного часу.

Про останні роки життя вченого, на жаль, мало що відомо. 14 вересня 1976 р Микола Михайлович Стойко-Радиленко помер в Ментоні, курортному місті, розташованому на Лазурному березі Середземного моря і був похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем.

Його заслуги відзначені багатьма науковими нагородами: від Паризької академії наук — премією ім. Лаланда (1930) та премією ім. Дамузо (1932 і 1947); від Королівської академії наук Бельгії — премією ім. Гузмана (1956) тощо. У 1951 р. йому присвоїли звання кавалера ордена Почесного легіону Франції, а в 1938 р. обрали членом-кореспондентом Варшавської академії наук, членом-кореспондентом Бюро довгот. На жаль, в Одесі пам’ять про вченого, хранителя часу ніяк не вшанована, хоча збереглися будівлі 5-ї гімназії, головного корпусу національного університету та астрономічної обсерваторії, де він навчався та робив перші кроки у велику науку.

Василь Вельможко
вчитель фізики та астрономії
Одеської ЗОШ № 105

Поділитися:
  • 30
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    30
    Shares


Телеграм-канал Мова й історія