“ОБС” повідомляє…

Життя відмовляється надавати нам спокій. Як би ви не намагались відсторонитись від негативу із зовнішнього світу – він вас знайде, доб’є, і випустить контрольний у голову.


Зображення - lan1.at.ua

 

Відому абревіатуру ОБС можна розшифрувати також і як “Один блогер сказав”. Ось і поглянемо, що ж той “блогер” говорив останнім часом…

 

Що непокоїть останніми днями-тижнями українських блогерів і користувачів соціальних мереж, що змушує протестувати й кричати про несправедливість?

 

Найголовніше, звичайно – жахіття, що трапилось у Миколаєві. Трійця відморозків зґвалтували 18-річну дівчину, а потім намагались її вбити. Ця подія сколихнула, без перебільшення, всю країну. Особливого “шарму” додає те, що один (чи не один?) з підозрюваних є членом молодіжної організації Партії регіонів, а також – явний саботаж розслідування справи миколаївськими “правоохоронцями”. І тут не важливо – “мажори” підозрювані, чи “мінори”. Важливо те, що наше суспільство деградує, наші діти вважають цілком нормальним чинити подібні злочини. Більше того, наші ж діти вважають нормальним у складі “комсомолу Партії регіонів” виходити на мітинг, аби підтримати ґвалтівників і завадити мітингу тих, хто вимагає дотримання Конституції – правосуддя для всіх і кожного. Це вкотре показує моральне обличчя молоді, котру “вирощує” Партія регіонів, судячи з усього – за своїм образом і подобою.

 

Приємно, що не всі на миколіївський злочин відреагували “лайком” у соцмережі. Дехто ще й вийшов на площі українських міст – показати свою підтримку дівчинці, що постраждала, а також нагадати владі, що вона має служити на користь своїх працедавців – громадян України. Мітинги відбулись і в Одесі, а також в Донецьку, Харкові, звісно – Миколаєві. Думаю, принаймні у ще кількох містах теж були подібні заходи. І вони продовжаться й поширяться, якшо найближчим часом не буде законного розв’язання цього питання.

 

Найгірше те, що Оксані здоров’я ніхто не поверне…

 

Наступне, що мало відгук у блогосфері й соцмережах – звичайно, Прем’єр-міністр України, пан Микола Азаров (понаписувано з великої літери не тому, що я його надто поважаю, а тому, що за Конституцією України назва посади, яку тимчасово займає цей “товариш”, має писатись саме так). Отож, на ХІІІ з’їзді своєї аморальної партії (про яку йшлося трохи вище), голова цієї партії, за сумісництвом – Прем’єр-міністр України, повідомив своїм однопартійцям, що час затягування пасків вже минув. Але оскільки повідомив він про це лише членам своєї партії, “один блогер” робить висновок, що минув цей час лише для них – “регіоналів”. Якби всі громадяни мали можливість жити краще, й пасків не затягувати, й на найнеобхіднішому не економити – про це повідомили б усім. Чим-чим, а своїми успіхами наші “керівники” люблять хвалитись. Оскільки ж загальнонаціональної заяви про настання раю в Україні не було – “один блогер” вважає, що до простих громадян ця заява Прем’єр-міністра жодного стосунку не має.

 

А вінцем “покращення” на минулому тижні стала заява Президента України (про написання з великої літери – див. вище) Віктора Януковича про швидке вирішення проблеми державного статусу російської мови. Вибуху емоцій з цього приводу ще не було – затягане російськомовне питання вже давно всім набридло. Але є очікування, що скоро відбудуться нові масові протести. Хай там як, але далеко не 75% громадян України вважають російську достойною статусу державної, хоч нам і намагаються це довести.

 

Ось, наприклад, під кінець минулого року читав результати соціологічного дослідження, котрі свідчать, що прихильників державної двомовності в Україні – близько 27%. Це приблизно відповідає кількості громадян, які під час останнього перепису населення вказали своєю національністю “росіянин”, а рідною мовою – російську. Звичайно, дослідження виконувалось на чиєсь замовлення і результати підганяли під потребу замовника. Але не думає “один блогер”, що більше половини наших громадян прагнуть мати дві (3? 5?) державних мов.

 

Треба розуміти, що навіть дві державні мови – це не лише деякі зручності, а й купа проблем. Можна почати з простих речей – Державного реєстру виборців, а також інших загальнонаціональних баз даних. Ось людина з Криму, де російською державною мовою вона була внесена до реєстру виборців, переїжджає до Києва, де реєстр ведеться українською. У Києві її записують українською, а в Криму вона залишається російською – от вам і два виборці замість одного. Система не визнає ці два ПІБ як одну людину. А якщо потім цей виборець поїде до південних районів Одещини? А там будуть болгарська, молдовська й гагаузька державні мови? І це – лише невелика частка можливих проблем. А зручності? Та хто зна, які від цього зручності, крім моральної сатисфакції деяких аж надто російськомовних товаришів, котрі все одно незабаром виїдуть до Росії, оскільки вони “саатєчєствєннікі”.

 

Зрозуміло, що новий сплеск “державноросійськомовності” в регіональних головах – підготовка до виборів, адже іншого позитиву навіть своїм виборцям Партія регіонів не може запропонувати. Побачимо, як на це відреагує громадськість…

 

Що ж, як свідчить “ОБС” – проблем у нашому житті не меншає. Вирішувати й озвучувати їх доводиться щодня, й “один блогер” буде вдячний за “наводку” на інші гострі й резонансні теми, котрі, на вашу думку мали значний розголос в українській блогосфері та соціальних мережах.



 

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…