Нові орієнтири сербського націоналізму: патріархальність і консерватизм

Як має жити сучасна жінка у сучасній Сербії? Чи пересічна тридцятирічна сербка може бути зреалізована тільки у ролі матері, про що галасують ЗМІ, чи є й інші сенси життя? Чи заборона фізичних покарань – крок вперед у педагогіці, чи навпаки – смертельна шкода традиційній сербській родині?

Схоже на те, що ми присутні при народженні нового обличчя сербського націоналізму, який від розмірковувань про зовнішні загрози перейшов до турботи про збереження патріархальних звичаїв, пише Душан Комарчевич для Radio Slobodna Evropa.

Чи реагуєте ви на слово “мама”?

Якщо ваша відповідь негативна, а ви – жінка за 30, то, цілком імовірно, ви гаєте своє життя на гедоністичні витребеньки чи навчання замість того, щоб народжувати сербів і покращувати демографічну ситуацію в країні. Така полеміка вже досить довго триває у сербських медіа. Чимало галасу наробила і публікація в газеті Politika під назвою “У Белграді майже половина 30-річних жінок не мають дітей”. Автори публікації, крім тяжкої економічної ситуації і загальної нестабільності, наводять і такі причини цього явища:

“Тим часом, відсування у часі народження дітей – не прямий наслідок життя в складних умовах, адже і в розвинених країнах Європи демографи стверджують, що подовження часу навчання, прагнення матеріального добробуту, потяг до гедонізму і занадто велика відданість професійному зростанню, кар’єрі серед представників обох статей стає причиною відмови від продовження роду”.

Текст фактично б’є на демографічний сполох і найбільше дістається жителькам столиці віком від 30 до 40 років, серед яких, пише Politika з посиланням на результати дослідження, 43% ніколи не мали дітей, на відміну від циганок і албанок, які виявилися “найплодовитішими” серед громадянок Сербії.

На такі претензії, опубліковані у найстарішій щоденній газеті екс-Югославії відреагувало чимало представників громадськості. Серед них і Газела Пудар-Драшко з Інституту філософії і суспільної теорії. Вона каже, що покладання відповідальності за погану демографічну ситуацію на жінок – хибний шлях, особливо якщо зважити на те, що держава для них анічогісінько не робить.

“У Белграді наразі зруйновано всю систему підтримки породіль і зараз відсутні будь-які види допомоги, що їх отримували молоді мами. І ми маємо цілковито шизофренічну політику примушування жінок до реалізації як матері, а з іншого боку – звинувачення жінок у відмові від народження дітей через намагання просто фізично вижити у цій країні”, – каже професорка.

“Проблема у тому, – додає вона, – що всі акцентують на буцімто обов’язку жінки народжувати дітей, щоб оновлювалася наша нація. Але це цілковито неправильно, бо ми народжуємо дітей тільки тому, що ми їх хочемо, а не тому, що це комусь потрібно”.

Доки в суспільстві закликають народжувати, у сербських державних і громадських інституціях жінки взагалі нікому не потрібні. Саме так можна витлумачити відповідь академіка Матвія Бечковича на запитання журналіста, чому у Сербській академії наук і мистецтв так мало жінок:

“Не розумію, чому вас дивує, що поміж академіків майже немає жінок, і чому ви їх тут так шукаєте. Якщо ви помітили, і в футбольній збірній теж немає жінок. А як гадаєте, чому теніс поділено на чоловічий і жіночий? Бо так склалося, що до деяких речей чоловіки здібніші і обдарованіші”, – заявив Бечкович, член інституції, у якій на 160 академіків лише 15 жінок. На думку Газели Пудар-Драшко, подібні заяви красномовно свідчать про нерівноправне становище жінок у Сербії порівняно з чоловіками:

“Складається враження, що на жінок звалена тільки роль доглядання членів сім’ї і турботи про родину, що це така патріархальна модель, яка все сильніше зараз підтримується. Схоже, що жінкам не дають можливості показати свої здібності, щоб потім мати змогу казати, що вони нездатні до всіх цих речей, тож мають знати своє місце”.

Бити чи не бити?

Але не тільки низька народжуваність “шкодить” традиційній сербській сім’ї. Нова загроза – Цивільний кодекс, що передбачає заборону фізичних покарань дітей. Частина громадськості, очолювана психотерапевтом Зораном Мілівоєвичем, виступає проти цієї норми, стверджуючи, що це завдає шкоди батьківському авторитету. У одному з нещодавніх інтерв’ю Мілівоєвич наголосив, що відсутність помірних фізичних покарань призведе до зростання поколінь психопатів і нарцисоїдів, для кого почуття інших людей нічого не важать.

Психолог Єлена Вранєшевич, яка виступає на підтримку нового закону, каже, що такі сентенції вводять батьків у оману.

“Заборона тілесного покарання не означає анархію, не означає, що діти робитимуть, що їм заманеться, будуть розбалувані, а батьки не матимуть змоги провести межі і дисциплінувати дітей. Це лише означає, що замість фізичного впливу доведеться вибирати інші методи, щоб показати дитині, що її поведінка неприйнятна, давати альтернативу”, – вважає психолог.

Консервативна теорія виховання дітей ґрунтується на думці, що фізичним покаранням можна найшвидше вирішити проблему.

“Ця ідея виходить з того, що діти – наша власність, бо ми їх “зробили”, тож можемо чинити з ними, що хочемо, ми взагалі не бачимо в них людей і громадян, які також мають певні права”, – наголошує Єлена Вранєшевич.

Переживання за традиційну сербську сім’ю і “захист моралі від гомосексуалістів” стали незмінними гаслами правих організацій і партій у Сербії. Здається навіть, що праві забули про ворогів нації і цілковито кинулися дбати про збереження сімейних цінностей і моралі, що вже перетворилося на відновлення патріархальності у сербському суспільстві. Націоналістичний дискурс 1990-х зараз змінив свій фокус на дещо інші теми.

Прагнення представників “правих” кіл залізти до ліжка кожного громадянина країни, позбавити жінок права вибору своєї долі, а дітей – права на людське ставлення висвітлює нову обгортку сучасного сербського націоналізму: це патріархальність і консерватизм, це те, що не має нічого спільного з розвитком і цивілізацією, підсумовує автор.

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…