Новгород-Сіверський: північне сяйво

На крайній українській Півночі немає моржів і тюленів – північний кордон нашої вітчизни проходить значно південніше полярного кола, десь неподалік Новгород-Сіверського, що на Чернігівщині.

Одна з визначних пам’яток міста, Тріумфальна арка – по-європейськи пафосна споруда, будував її відомий італійський архітектор Джакомо Кваренгі у 1786 році як презент до приїзду російської цариці Катерини Другої. На арці красуються герби українських козацьких полків Північної Гетьманщини: Коропського, Сосницького, Ніжинського і навіть Стародубського, хоча місто Стародуб нині – уже закордон, то Брянська область РФ. Адже не тільки Крим передавався від однієї республіки до іншої в межах СРСР, а й багато інших територій. У тому числі відійшла до Росії й частина нашої рідної Чернігівщини, про що нині мало хто згадує.

Під Тріумфальною аркою проходить маршрут звичайного міського автобуса, і кожен житель української Сіверщини, проїжджаючи під нею, мимоволі замислюється про історію краю.

Раніше про все це нагадували екскурсоводи, численні туристи на вулицях – тут вирував центр офіційного радянського туризму, приїжджали у великій кількості росіяни й білоруси, організовано, автобусами великих підприємств. Тепер туристичні потоки переорієнтувалися на Єгипет, Туреччину, Таїланд, туди, де тепліше й краще розвинута інфраструктура. І в готелі в самому центрі міста я почувався ледве не єдиним гостем. Кутові кімнати його виходять на площу, сплановану в стилі класицизму. Колись Микола Гоголь писав, що «класицизм нудний», маючи на увазі подібність і однаковість імперських провінцій. Це він ще не бачив наших стандартних хрущоб чи радянських адміністративно-бетонних будинків у стилі «брежнєвського конструктивізму» на центральній площі майже кожного райцентру.

А от у центрі Новгород-Сіверського панує архітектурний дух ХIХ століття, лише на дещицю приправлений будівлею скляно-алюмінієвого універмагу. І пам’ятник на площі встановлено досить оригінальний: тут не абихто височіє, а князь Ігор на коні, у бойових обладунках. Адже це – його місто, про що ми прекрасно знаємо зі шкільної лави, коли читали «Слово про похід Ігорів»:

Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?

Крім Ігоря, є в Сіверському містечку й інші оригінальні пам’ятники. Наприклад, дружині князя Ярославні – тій, котра плакала на міському валу. Та й встановлений монумент саме під міським фортечним муром, на пагорбі над Десною.

А Богдан Хмельницький начебто дуже схожий на київську статую, що на Софійськім майдані: та ж гетьманська шапка з пером, шаровари й булава в руці… От тільки в Новгород-Сіверському гетьман чомусь – не на коні. Стоїть, і немов голосує булавою вантажівкам, як автостопщик: підвезіть, хлопці!

У краєзнавчому музеї на стенді «Ними пишається наш край» після імен просвітителя архієпископа Лазаря Барановича, педагога Костянтина Ушинського, футболіста київського «Динамо» Віктора Хлуса є й експрезидент Леонід Кучма. Він, як відомо, родом саме із цих місць. Ініціював тут зведення чотиризіркового готелю, де раз чи два зустрівся з сусідом – бацькою Олександром Лукашенком. Білорусь теж звідси недалечко.

І все ж насамперед Новгород-Сіверський асоціюється з богатирською старожитністю: із «Повчанням Володимира Мономаха синам», де це місто вперше згадано письмово, та із таємничим пам’ятником нашої словесності – «Словом про похід Ігорів». Ще 1960 року постановою обласної влади Чернігівщини було створено величезний музей-заповідник, присвячений цьому літературно-історичному шедевру. Музейному комплексу передали аж 12 будівель – історичних й архітектурних пам’яток міста, у тому числі згадану Тріумфальну арку. Основна ж цитадель музею – це видовжений одноповерховий будинок із ансамблю Спасо-Преображенського монастиря.

Монастир чудовий. Вибудуваний тим-таки легендарним італійським архітектором Джакомо Кваренгі. Точніше, петербурзьким, бо саме там тішать око його найбільш уславлені шедеври зодчества: Смольний палац, театр Ермітаж, палацові будівлі Петергофа. А тут, у Спасо-Преображенському монастирі, чого тільки не було після більшовицького перевороту: і дитячий будинок для безпритульних дітей, чиї батьки загинули в громадянську війну, і богадільня для стареньких, і фашистський концтабір у Другу світову…

Я гостював тут улітку, на Петра й Павла. Червоніли вишні в монастирськім саду. У стінах музею здивувала велика кількість опудал птахів і звірів. Усяка живність, згадана в «Слові про похід Ігорів», позує в музеї як жива: щоб ми «не розтікалися мислію по древу», а уявляли всіх істот натурально. Співробітниці розповіли, що їх виготовляв Володимир Максименко, краєзнавець і аматор-орнітолог. Він згадується в багатьох книгах і проспектах, присвячених Новгород-Сіверському. Найрідкісніші опудала горностая, бобра, пелікана, не кажучи вже про пересічних зайців і лисиць – він подарував музеєві і екскурсантам на втіху.

Сподіваюся, Новгород-Сіверському ще припаде колись відчути справжній бум туріндустрії. Новообраний президент Володимир Зеленський вважає туризм одним із пріоритетним напрямів економіки, який має розвиватися в Україні. Поки що ж місто порожнє, як і багато інших прекрасних і мальовничих куточків нашої вітчизни.

Походжаю міським парком імені Тараса Шевченка під пісенний хіт, що лунає з танцмайданчика. Танцюристів теж небагато.

Тут паркові статуї епохи соцреалізму дивним чином стилізовані під античні. Солдат у галіфе з голим торсом схожий на фавна, а дві комсомолки-фізкультурниці, що весело обіймаються – на давньогрецьких подружок з острова Лесбос.

Тихо й малолюдно у парку, і на пляжах зачарованої Десни, і в музеях… Але ж крім історичної вроди й чудесної природи, тут на базарах повно дешевих ягід і фруктів, а сало віддають майже за так. Чим не курорт? А який мальовничий торговельний майдан під водонапірною баштою! Навколо розкинули табір цигани: старезні автівки, відкриті багажники з крамом, розкладачки, на яких навалений турецький і китайський ширвжиток і секонд-хенд…

Приїхав я сюди із Чернігова, що цікаво, на попутних вантажівках – автостопом. Грошей водії не вимагали. До милої природи Наддесення, історичних переживань додам і це – враження про щирість жителів крайньої української Півночі.

© Ігор Кручик, текст, фото, 2019

Поділитися:
  • 39
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    39
    Shares
Телеграм-канал Мова й історія