Ніхто за нас не зробить

України української за нас ніхто не побудує. Обслуговування українською нам ніхто не подарує. Поваги до себе нам ніхто не прищепить. Тільки самі, все самі.

Наприкінці 80-х минулого століття новочасна визвольна боротьба народів радянської імперії перебувала приблизно в однакових початкових умовах. Скажімо, український Народний рух створився лише на півроку з гачечком пізніше, ніж “Рух” найрадикальнішої республіки СРСР Литви – “Саюдіс”. Але зразу треба зазначити, що в “Саюдісі” було понад 180 тис. членів (з населенням республіки до 4 млн. душ), а в Україні – щонайбільше 60 тис. А населення в УРСР було, як ми всі пам’ятаємо, понад 52 млн.

Найважливішим об’єднавчим чинником у Литві було що? Мова. Уже тоді, з кінця 80-х литовець, зайшовши в крамницю і почувши там: “Кульочік нада?”, нордично цідив крізь зуби: “Російська свинюко, їдь додому!..”, і йшов до іншого закладу. За тиждень там уже не було жодного покупця. Що робили в таких обставинах українці? Казали: “Нада, спасіба”.

Якщо литовець зустрічався з українцем – от з якогось дива вони відчували певну душевну спорідненість з нами, навіть не збагну чому – від радше згадував усе, що знав з українського лексикону, додавав жести й англійські слова, але волів не вдаватися до окупаційної мови. І був страшенно вдячний, якщо українець з ним спілкувався так само – литовсько-сурдо-англійською мовою.

Ми обурюємося тим, що нас зневажають, нас не обслуговують державною мовою, але… Для скількох торговельних закладів неповага до українськомовних клієнтів вилилася в збитки? Мабуть, для жодного. Ми не готові відмовитися від послуг і товарів шовіністичних магазинів. Але за нас цього ніхто не зробить. Нам самим треба почати поважати себе. Згадати, що таке та Гідність, про яку ще й досі так багато говорять.

Максим Орлович / www.facebook.com

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…