Не знаєш мови – приготуйся бути в другому ешелоні

Декілька гострих моментів, викликані для багатьох несподіваними “камін-аутами” Вані Дорна й ще кількох “тожепатріотов”, а потім – інтерв’ю музиканта Скрипки, дали підстави певним особам заявити про “весняне загострення мовних маніпуляцій”.

На жаль, вони досі намагаються мовну дискримінацію українців у державі Україна видати за щось, інспіроване зовнішніми силами. Зовнішніми не лише тому, що частина їх перебуває за межами України, але й тому, що так само частина їх перебуває за межами цих мовних взаємин. Більшість суто російськомовних громадян України навіть не уявляють, що відчуває українець, коли від його мови йому у вічі кривляться чи ще гірше – відповідають якимись різкими неприємними словами, хоч би й так, як це нещодавно було в Харкові.

Українцям уривається терпець. Усе більше українців відмовляються мовчки терпіти мовне приниження. Усе більше українців усвідомлюють потребу відстоювати свої мовні права у своїй державі – адже якщо вона справді своя, то саме українців має захищати, саме українську як мову цієї землі і нації, що створила цю державу.

І спроби нівелювати цей процес, показати його вчинками проплачених маргіналів призведуть лише до погіршення міжлюдських стосунків. Нещодавно дочка моїх знайомих розлучилася з чоловіком, бо він вимагав виховувати й навчати їхню дитину російською мовою. Не найкращий вихід, але це яскрава демонстрація того, яким бездушним може бути нерозуміння представника колишньої імперської більшості потреб інших людей.

Хочу навести тут витяг з інтерв’ю Остапа Дроздова – важливі речі, проговорені навіть раніше за заяви Скрипки, які чомусь навіть стали скандальними, хоч там і сказано все слушно й доволі мирно. Отже, розлога цитата:

“Справа не в двомовності, а в прихованому шовінізмі російськомовної одномовної частини суспільства. Я не розумію і ніколи не зрозумію, як узагалі можна не знати чи не розуміти української в Україні. Це прояв лінгвального каліцтва. В моєму оточенні таких нема – я оточений або україномовними, або двомовними, для яких не становить проблеми українська мова і які вільно можуть нею послуговуватися.

Одномовні російськомовні – ось основна проблема існування української державності. Прислухатися до потреб інтелектуально неповносправних я б не став. Вони повинні стати дисфункційними в країні, де українську мову повинні знати всі.

Це їхнє право – спілкуватися рідною мовою в приватному просторі. У сауні можна спілкуватися навіть на суахілі. Але мовою сервісу, держслужби, послуг, телебачення, кіно, медіа, політики тощо є українська, і я вважаю, що ми занадто довго терпіли свідому русифікацію всіх сфер життя. Усі ці роки російськомовні люди жили в абсолютному комфорті: вони мали телебачення, фільми, книги, пресу, моду, сферу послуг і добру половину публічного простору своєю російською мовою. І їх не дуже гребло, що всі ці роки, коли їм було комфортно, україномовний українець почувався дискримінованим ізгоєм навіть за наявності державного статусу української мови. Так от: мене зараз теж не повинні гребти дискомфортні почуття російськомовного сегменту. Канєшна, у ніх всьо харашо і вони нічого не хочуть міняти. А я пропоную їм вийти з зони свого комфорту і нарешті докласти зусиль перестати бути Азаровим, який усе життя прожив в Україні і увійшов в історію своїм крівосісями. Мене не цікавлять розумові проблеми людей, не здатних опанувати українську мову в Україні. Найбільшим проявом патріотизму російськомовних людей буде дещиця поваги до української мови, яку 300 років забороняли, знищували і викорінювали.

На всій планеті Земля в нас немає іншої території, де ми могли б вільно вживати свою рідну мову. Для цього, власне, й постала держава. І саме вона є остаточним регулятивом мовних проблем. І ніхто нікого не має переконувати. Хочеш успішно працювати в Україні – ти не можеш цього зробити без знання мови. Крапка. Російськомовні люди в Латвії, які в силу своїх розумових обмежень не здатні оволодіти латиською, живуть собі – але на рівні продавців магнітиків для туристів. Не знаєш мови – приготуйся бути в другому ешелоні. Для чого переконувати? Сам роби вибір.

Русифікація пройшла успішно лише тому, що російська мова була гегемонною мовою держави й успіху. Більше нічого й не треба. Я чудово усвідомлюю масштаби зросійщення, і саме це має бути причиною жорсткої мовної політики держави. Українська 25 років програвала всі позиції, тож настав час для балансування. Я розвів би приватний і публічний простори. Перший – зона “хочу”, другий – зона “мушу”. Нічого страшного тут немає. Декому буде важко, але все-таки треба згадати, в якій державі з якою національною мовою ти живеш. Громадянин, який не володіє державною мовою, хай відчує максимальний дискомфорт. Повторюю: для більшості адекватного сегменту двомовних російськомовних це взагалі не питання – вони чудово вибудували приватний простір російською і публічний українською.

Адептам російської мови дуже важко це визнати, але вони повинні наважитися на це. Російська мова є базою русского міра. Русскій мір для Кіріла і Путіна є там, де є носій російської мови. Тому що російська мова автоматично підв’язується під ринок російськомовного контенту, який є гігантський і який впроваджує архетип російського мислення, а воно особисто для мене є ворожим. Інколи треба ставити собі ці запитання: а чи не через російську мову наш простір примикає до російської орбіти? Так-от з’являються на стінах наших дитсадочків чужий Ємеля чи Іван-дурак, а на різдвяних пасажах з’являються проститутки в кокошниках, а в молодіжному жаргоні російські словечка з “Бригади” тощо. Усе – через мову. Ну не повітряно-крапельним шляхом же!”

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…