Наскільки можливий переклад?

Почнімо з того, що будь-який художній твір не може цілковито точно передати реальності.

translation

По-перше, дійсність інтерпретує автор через свої емоції і відчуття, не тотожні реальним подіям і явищам. По-друге, якщо повторити за Емілі Дікінсон, сказане слово – мертве, або ж: промовлене слово – неправда. Тобто, людина не здатна точно передати словами жодної своєї думки, лише наближене до неї. Ми думаємо образами, а передавати їх треба словами, а це – завдання неможливе.

Таким чином, авторський текст уже двічі суб’єктивний щодо реальності, яку намагався описати автор.

При цьому людина, яка читає цей текст, матиме перед очима зовсім не те, що мав на увазі автор, адже текст людина інтерпретує засобами й образами свого досвіду. “Можна говорити з тими, хто говорить іншою мовою, але не з тими, хто в ті ж слова вкладає зовсім інший сенс”, – дуже точне зауваження Жана Ростана.

Перейдімо до перекладу згаданого авторського тексту. Перекладач у першу чергу – читач. Його сприйняття дійсності в тексті вже тричі суб’єктивне порівняно з фактом реальності. При цьому перекладач має перед очима чужу мову, слова якої він сприймає через відповідні слова своєї мови, образність автора пропускає через образність власну. До цих чужомовних слів і образів перекладач має добрати відповідники своєї мови, і зробити це так, щоб читачі якомога точніше сприйняли слова автора. Але які слова? Які автор мав на увазі, чи якими йому вдалося висловити свої думки (пам’ятаємо, що лише приблизно), чи ті, які сприйняв перекладач? Чи лише ті, якими перекладач зумів викласти прочитані, приблизно висловлені авторські ідеї? Очевидно, що останнє.

Читач перекладу в підсумку отримує не просто не факт реальності, який мав на увазі автор оригінального тексту, а щось зовсім і принципово інше, пропущене через розуміння і досвід кількох різних людей, різних за мовою, світосприйняттям, світоглядом.

І ми підходимо до того, що переклад твору – це вже не вторинне “переказування” оригіналу, а повноцінна співтворчість, де автор додає до реальності щось своє, перекладач-читач – своє, перекладач-письменник – ще щось своє.

З цього погляду – суб’єктивного, слід сказати – будь-який переклад не є чистим перекладом, а лише співтворчістю автора й перекладача.

Але хіба це означає, що переклад не можливий по суті? Ні, не означає. Переклад можливий, і за умови дотримання певних вимог і балансів – точності, адекватності, відповідності – переклад здатен повно відтворити оригінальний текст засобами іншої мови. Особливо це стосується художніх творів прозової форми, де більше значення має відтворення змісту й демонстрація авторської манери письма. Натомість поезія – хоч вважається, що її перекладати легше, адже перекладач може дозволити собі невеличкі відступи від початкового змісту заради збереження поетичної форми й художньої образності – значно менше піддається перекладу, якраз через те, що метафоричне мислення автора не завжди відкривається перекладачеві.

З цього робимо висновок, що переклад можливий настільки, наскільки перекладачеві його знання іноземної мови дає змогу зрозуміти думку автора, а знання рідної дозволяє чітко її передати.

І доходимо до найголовнішої думки, яку часто опускають, зосереджуючись на вивченні іншої мови: перекладач перш за все має досконало (наскільки це можливо) знати свою мову, відчувати її, плекати своє вміння висловлюватися рідною мовою. Якщо незнайоме слово чи конструкцію іноземної мови можна подивитися в словнику чи довіднику, то тонкі нюанси передачі цього поняття рідною мовою можна лише відчувати. Саме тому так часто з-під пера “фахових” перекладачів, які чудово знають іноземну мову, виходять незграбні й важкі для читання переклади – бо перекладачеві не вдалося передати природно текст своєю мовою.

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…