Наші люди в Польщі: Павло Кобзар, Варшава

Сьогодні ми розмовляємо зі ще одним нашим співвітчизником, який спробував життя у Варшаві. І хоч зараз він уже повернувся додому, переконані, що його досвід буде цікавий і вам, дорогі читачі. Отже, знайомтеся: Павло Кобзар.

Доброго дня! Розкажіть, яким чином Ви потрапили на навчання до Польщі? Як обирали виш і які етапи довелося пройти?

Павло Кобзар
Про навчання у Польщі я задумався десь на третьому курсі Києво-Могилянської академії, оскільки саме тоді вивчив мову й отримав Карту поляка. Планував вступати на магістерку, розглядав Ягеллонський університет у Кракові та інші заклади. Як відомо, за Картою поляка можна здобувати вищу освіту в Польщі на рівних засадах із польськими громадянами. Це передбачає конкурс на бюджетні місця, але зовсім не гарантує стипендії. Тому коли дійшло до справи, я вирішив не ризикувати й скористатися надійнішим варіантом.

Річ у тому, що Могилянська кафедра історії, де я вчився, має угоду зі Студіумом Східної Європи Варшавського університету про спільне навчання. Це означає, що частина українських студентів мають можливість вчитися один семестр у Варшаві й написавши двома мовами магістерську роботу отримують дипломи обох університетів. Таку ж угоду мають Острозька академія, Прикарпатський університет і УКУ. Тож я пішов цим шляхом.

Першим етапом був вступ на звичайну дворічну магістратуру КМА з історії. Лише після того охочі їхати до Варшави мали скласти відповідним чином свій навчальний план, обравши курси з польської мови та історії Польщі. Наприкінці першого року з Варшавського університету до Києва приїхала комісія, котра приймала у нас вступні іспити на Студіум. Це був письмовий тест на знання новітньої історії Центрально-Східної Європи і Середньої Азії, а також усна співбесіда польською та англійською мовами про мотивацію і дослідницькі наміри. В результаті мене і ще шістьох моїх одногрупників прийняли.

У червні ми мали т. зв. “науковий об’їзд“, тобто навчальну поїздку прикордонними регіонами України, Польщі та Словаччини. У липні мені з другом пощастило взяти участь у літній школі польської мови й культури в Ряшеві (але це не пов’язано з UW). А у вересні наша група поїхала до Варшави на двотижневий адаптаційний курс, бо зазвичай навчання у Польщі починається з жовтня.

Де в Польщі Ви жили, яким чином було організовано побут?

На час цього підготовчого курсу нас поселили в дерев’яних будиночках на околиці міста, де не було навіть кухні, а в деяких кімнатах бракувало ліжок і дуло з вікон. Ми одразу почали шукати якісь альтернативи і двоє дівчат таки зняли собі квартиру. Це, до речі, було не просто, бо навіть тоді у 2014 році поляки не дуже хотіли мати справу з іноземцями, а зараз ситуація ще погіршилася.

Але на щастя з жовтня, тобто від початку навчального року, решту з нас поселили у нормальний університетський гуртожиток. Він був найдешевший з наявних, але все одного кращий за наші київські. До речі, протягом того семестру ми отримували непогану стипендію в обсязі 1350 злотих на місяць з яких близько 300 віддавали за гуртожиток. Решти мені цілком вистачало на життя, а крім того я встиг трохи помандрувати Польщею і сусідніми країнами та навіть трохи заощадити. Хоча декому з моїх одногрупників цих грошей було мало і батьки мусили пересилати їм кошти з України.

Моїми сусідами в гуртожитку спершу були поляк і литовець, а потім замість другого поселився бразилець. Крім того на поверсі мешкали білоруси, азіати, але більшість була поляками.

Чи зразу вийшло порозумітися з ними?

Поляки мали свої тусовки й не дуже охоче приймали інших, хоча за бажання можна було познайомитися ближче і потоваришувати. Але природнім чином чужинці тягнуться одне до одного, бо мають спільні проблеми, яких не розуміють місцеві мешканці. Крім того, через специфіку мого напрямку навчання поляки становили у групі меншість. Натомість було багато українців і білорусів, трохи казахів, росіянка, молдаванин, грузин і серб. Тому lingua franca була, звісно, польська, але часто лунали й українська, білоруська і російська, а декілька предметів читалися англійською.

Біля Ягеллонського університету в Кракові. Фото з архіву Павла Кобзаря

Чи застали Ви якесь організоване українське життя в Польщі? Громади, спільноти, гуртки?

Так, звісно. Українці у Варшаві взагалі досить помітні, принаймні тоді були. Часом у мене складалося враження, що на варшавських вулицях випадково почути нашу мову можна частіше, ніж у Києві чи Харкові.

Одним з осередків українського життя є греко-католицька громада. Навіть у звичайні, не святкові, неділі храм у центрі міста був переповнений людьми. Крім того, я належу до Пласту — української скаутської організації, а тому брав участь у пластових заходах у Польщі. Також разом з однокурсниками я ходив на український мітинг з нагоди річниці Євромайдану і голосував на парламентських виборах у нашому посольстві.

В самому центрі Варшави є т. зв. “Український світ” — культурний центр, де діє багато діаспорних організацій. Щоправда, з ним у мене пов’язані й неприємні спогади, бо коли наступного року я знову приїхав до Польщі за програмою “Молодь змінить Україну“, то саме там у мене поцупили гаманець.

Чи цікавилися Ви культурним життям Польщі? Відвідували якісь культурні заходи?

Безумовно, мені дуже хотілося пізнати місцеву культуру. У Варшаві я ходив на безкоштовні англомовні екскурсії, на концерт музики Шопена в парку Королівські Лазенки, а також просто багато гуляв містом. Крім того я самостійно їздив у Ґданськ, а Студіум возив нас до Ченстохови, Кракова і Вроцлава. Ще ходив до музеїв — вони у Польщі справді круті! Особливо раджу музей науки “Копернік”, музей польських євреїв і музей Варшавського повстання у столиці та музей “Солідарності” у Ґданську.

Я знаю, що зараз Ви викладаєте польську українцям. Як Ви до цього прийшли, чи успішно просувається справа? Які ще послуги Ви надаєте?

Почав незадовго до випуску з університету. Знайома написала на Фейсбуці, що шукає собі репетитора з польської. Так я вирішив спробувати. Невдовзі у кав’ярні, де ми займалися, до мене підійшов незнайомий чоловік і сказав, що теж хоче вчити цю мову — з’явився другий учень. І пішло-поїхало.

Мені це сподобалося, я зрозумів, що мови це моє. Почав читати і слухати багатьох поліглотів, дізнаватися про їхні методи. Врешті я перетворив свій блог, який почав вести ще під час навчання, у повноцінний сайт і створив аудіокурс польської мови для українців, а зараз завершую роботу над курсом на Карту Поляка. До речі, в середу 18 січня проводитиму вебінар про безкоштовне навчання у Польщі — приєднуйтеся!

Що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?

Хоч це може прозвучати банально (особливо з моїм прізвищем), але – чужого навчайтесь і свого не цурайтесь. Зараз багато українців прагнуть втекти закордон у пошуках кращого життя. Але життя емігранта далеке від солодкого. Як би добре ви не вивчили польську мову, будь-який поляк знає її краще, а отже має над вами перевагу. Як би довго ви не жили в чужій країні, все одно повністю інтегруватися в її суспільство зможуть лише ваші діти (якщо пощастить). Українці їдуть на заробітки до Польщі, а поляки до Німеччини, бо добре там, де нас нема.

Звісно, варто їхати за кордон вчитися, подорожувати і здобувати новий досвід, але потім вертатися до України і змінювати її на краще. Сам так зробив і вас закликаю! 🙂

Дуже дякую за розмову!

Спілкувався Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…

  • Siergiej

    Вже невдовзі я їду на навчання у Польщу, у Полонійну Академію. Я буду вивчати догляд сестринську справу, ймовірно, матиму деяку практику в лікарні або, можливо, навіть роботу на неповний робочий день. На жаль, для цього необхідне знання мови, але університет гарантує її безкоштовне інтенсивне вивчення.

    • UP

      Що значить – “на жаль”?