Наші люди на Балканах: Сніжана Ворона, Хорватія

Проект “Наші люди” триває, і цього тижня нас знову занесло в Хорватію.

Хочемо познайомити наших читачів зі Сніжаною Вороною, кримською українкою, яка знайшла свою долю в Хорватії.

За традицією, спершу розпитуємо, де наша гостя жила до переїзду в Хорватію, що робила.

13140883_10208747124062868_7137556_nНародилася я в Криму, близько 15 років прожила в Києві, навчалася в НМУ ім. О.О. Богомольця, де й познайомилася зі своїм чоловіком.

Як Ви вибрали країну для подальшого проживання? Що стало остаточним аргументом на користь Хорватії?

Країну обрала матуся – вона спочатку їздила працювати в Польщу, а потім, коли запропонували Хорватію, тут і залишилася, бо клімат дуже схожий на кримський.

Тобто, Ви їхали на підготовлений майданчик. Та все ж довелося шукати нову роботу? Хто і як Вам допомагав?

Авжеж, мені допомагала матуся, в неї тут свій маленький бізнес з нетрадиційної медицини. А мені потрібно було підтверджувати диплом, проходити стажування, шукати роботу, а все це досить нелегко, бо законодавство в наших країнах відрізняється, влаштуватися на роботу складно, доводиться довго чекати підтверджень і чимало грошей на це витрачати.

Що робите зараз і чи вдало просуваються справи? Хорватія – сприятлива країна для фахівців вашої сфери?

13183220_10208747124822887_1783058558_nЗараз я працюю лікарем швидкої допомоги, але це не за власним бажанням. Дуже хочу працювати отоларингологом, але для отримання спеціалізації треба хоча б рік працювати або на швидкій, або сімейним лікарем. Влаштуватися легше в невеликому містечку. Зараз якраз минув рік моєї роботи, і зазвичай в цю пору року розписують конкурсні місця на спеціалізацію, але цьогоріч змінився міністр і видав наказ поки що конкурсу не проводити, тому не знаю, скільки ще треба чекати. Взагалі лікарі в Хорватії отримують дуже добру заробітну плату, але влаштуватися вельми нелегко. Треба ще й щоб хтось замовив слівце.

На прикладі свого чоловіка (він фармацевт-провізор) можу проілюструвати: він уже третій рік підтверджує свої документи, бо спочатку Хорватія чекала вступу до ЄС, змінилися закони, він тим часом проходив стажування, зараз складає іспити з предметів, яких в його дипломі бракує порівняно з хорватською програмою, а потім ще треба скласти екзамен на ліцензію. Як для чоловіка-годувальника – це надто довго. Я вже не кажу, скільки ми витратили грошей на переклади та іспити.

Як у Вас із хорватською мовою? Вивчили вже, чи на якому етапі? Складно порозумітися з хорватами?

Я приїжджала до Хорватії, ще коли навчалася в школі, але перші три місяці хіба тільки розуміла мову, сама нічого сказати не могла. А потім почала вже й говорити. Мова дуже схожа на українську та російську, багато використовують німецьких і англійських фраз і слів. Тому молодим людям не важко розуміти. Багато слів схожих на наші, але мають інше значення. Наприклад коли кажуть, що жінка «врєдна», це значить, що працелюбна. Є й інші смішні вислови. Скажімо, відома всім українцям «срака» – це сорока, а не те, що можна подумати.

Чи є якесь організоване українське життя в Хорватії? Я часто спостерігаю, що “українці” просто входять до російських товариств. Ви таке бачите?

Ми остаточно переїхали 4 роки тому й побачили, що українських товариств у Хорватії багато, але, на жаль, більшість закритого типу. Де-не-де організовують концерти або вечори української поезії, та це найчастіше третє чи четверте покоління українців. Нам, новоприбулим українцям, дуже бракувало живого спілкування, чаювання, організації православних та інших свят. До речі, російські товариства в цьому плані краще розвинуті, отримують фінансову допомогу від посольства та інших російських установ. Тому якось на каві ще з двома гарними українками ми вирішили, що вже пора організовувати щось новеньке, свіженьке та інформативне. Відтоді існує група в Фейсбуці «Українці в Хорватії», ми залюбки приймаємо всіх охочих і маємо багато планів на майбутнє.

13214584_10208747124702884_1233211407_o

Що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?

Любіть Україну, яка вона є! Ми дуже часто ностальгуємо за батьківщиною, сподіваємося, що прийдуть кращі часи, бо зараз жити таки важко. Усі прагнемо повернутися і допомогти будувати ще молоду Україну, але хочеться спробувати пожити й тут, здобути більшого досвіду, щоб потім цим досвідом поділитися з іншими.

Дякую за розмову.

Спілкувався Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…