Наш ліс

Наш ліс такий… Такого лісу немає більше ніде на світі.

Чимало людей приходили до нашого лісу і всі казали, що такого лісу, як наш, іще ніде не бачили. Я сам, коли ще був молодший, чимало полазив навіть і по горах різних, одначе такого лісу, як у нас, не стрічав.

Наш ліс наче хто руками насадив. Кожне дерево, кожен кущ, кожна квітка так точно і на таке правильне місце поставлені, немовби хто вирахував, де вони справлятимуть найкраще враження! І наш ліс таки його справляє. Якщо зайдеш до нашого лісу, то досить проминути і три дерева, аби між ними вже заблукати. І ось ти не знаєш ні де ти є, ні як звідти вийти. Такий наш ліс.

І головне ж – невеличкий, мов той садочок якоїсь дачі. Якщо піти через ліс навпростець, то через десять хвилин, чи й менше вже будете на іншому краю. Але у цьому чари нашого лісу – тут не можна піти навпростець. Дерева вас водять, кущі крутять, кожна квіточка скеровує в якомусь іншому напрямку, і коли зупинишся – вже й не знаєш, де ти. Через те у нашому лісі так легко заблукати.

Тож коли моя Андреа заблукала, я геть не здивувався. А що ж – пішла до лісу, та й загубилася. Либонь досі там десь блукає.

От тільки суддя не погодився зі мною… Я йому кажу: “Пане суддя, маєте самі побачити наш ліс, інакше ви того не збагнете”.

Та пан суддя – чоловік книжний, не розуміє він дивоглядій божественого саду. Не знає він, що не про все пишуть у його книжках. Про дещо можна дізнатися тільки від прихованих під лісовим мохом горбочків…

© Желимир Периш. Наша шума
Із сербської переклав
Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…