Найрадикальніший наддніпрянець Української революції

Микола Міхновський. Загадкова постать одного з перших українських самостійників, наддніпрянця, якого часто вважають західняком – настільки він був радикальним у своїх державницьких прагненнях.

Народився Микола Міхновський 1873 р. у селі Турівці на Полтавщині, у родині сільського священика. Після закінчення Прилуцької гімназії молодий Міхновський вступив до університету Св. Володимира на юридичний факультет. У Києві приєднався до «Братства Тарасівців» – і саме Міхновський розробив основні засади діяльності організації. У 1892 р. в Києві відбувся таємний з’їзд тарасівців під головуванням М. Міхновського, на якому центральним було питання про перехід до безпосередньої політичної роботи1. 1893 р. Міхновський бере участь у з’їзді «Братства» у Харкові2. Невдовзі поліції вдалося розкрити організацію. «Братство Тарасівців» перестало існувати.

На початку 1898 р. Міхновський прибув до Харкова i відкрив свою власну адвокатську контору. У січні 1900 р. у Харкові з ініціативи «Ради чотирьох», до якої входили Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов виникає перша в Російській імперії українська партія – Революційна Українська партія (РУП). Міхновському запропонували написати її програму. Так з’явилася брошура «Самостійна Україна» – перша націоналістична українська політична програма.

РУП оформилась на харківському з’їзді 1900 року, де були присутні представники соціал-демократичних гуртків Полтави, Харкова й Києва. Об’єднувала партія декілька течій: соціал-демократичну, народницьку, революційну, федералістську, націоналістичну. РУП проводила агітацію серед селянства за допомогою літератури – з 1900 р. було видруковано 2 брошури – «Самостійна Україна» Міхновського (1000 примірників) та «Дядько Дмитро» Д. Антоновича (10 000 примірників).

Вже у 1901 р. у партії загострилися протиріччя між її течіями: марксисти видають літературу, яка підкреслює соціалістичні засади РУП, а Міхновський наполягає на домінуванні національного питання (зокрема в статті «Відкритий лист до міністра Сіпягіна»). На з’їзді РУП 1902 року була висловлена прихильність до соціалістичної програми. Міхновський з націоналістичною фракцією виходить з РУП і зі своїми однодумцями (брати Макаренки, брати Шемети) засновує Українську народну партію, що стала першою українською партією з виразно націоналістичною ідеологією. М. Міхновський пише «Десять заповідей УНП»:

І. Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна демократична Україна – республіка робочих людей – отсе національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

ІІ. Усі люди – твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди – се вороги нашого народу, поки вони панують над нами i визискують нас.

ІІІ. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

ІV. Усюди i завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

V. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників і добре буде твоєму народові і тобі.

VІ. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.

VІІ. Не зробись ренегатом-відступником.

VІІІ. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

ІХ. Допомагай своєму землякові поперед усіх. Держись купи.

Х. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили і відваги; не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш3.

Але суспільство, й передовсім – інтелігенція – не сприйняли заповідей Міхновського, тому він змушений вносити правки та робити поступки в бік соціальних проблем. Вже у «Справі української інтелігенції у програмі Української Народної Партії» він пише, що «УНП визнає соціалістичний ідеал єдиним, котрий остаточно може задовольнити український та інші народи…».

З революцією 1905 р. УНП намагається організувати свої осередки серед робітників. Відомо про Харківський комітет робітничої організації УНП, який у 1905 р. написав протест до російського уряду з вимогою скасування Емського указу 1876 року4. За допомогою М. Міхновського С. Шемет 1905 р. починає видавати у Лубнах селянський часопис «Хлібороб». Це був перший часопис на Наддніпрянщині українською мовою, який ставив собі на меті пробудження селянства, за що невдовзі був заборонений. Заборонили також «Слобожанщину», яку видавав сам Міхновський. Він спробував видавати газету «Запоріжжя» у Катеринославі, де проголошує заснування Української Селянської Партії5.

Незважаючи на невелику кількість прихильників, М. Міхновський вперто залишається на своїх позиціях. 1912 р. в Харкові майже цілий рік видає газету «Сніп», сам пише статті, метою яких було розбудити український народ.

З початком Великої війни Міхновського мобілізовано до армії. Бачачи, якого розмаху набрала українська військова формація УСС у Галичині, Міхновський намагався те саме зробити й на Наддніпрянщині. Лютнева революція 1917 р. застала його в Києві, де він виконував обов’язки при Київському окружному військовому суді. Міхновський поринає у політичну діяльність, намагаючись вiдродити УНП. Але більшість її членів не бажала відкидати соціалістичні гасла, тому з нечисленних політичних груп Міхновський створює нову партію – УПСС (Українська Партія соціалістів-самостійників), яка виступила за незалежність України.

15 березня 1917 р. М. Міхновський підготував i провів перше Українське військове підготовче віче6, яке підтримало його пропозицію створити національне військо. З ініціативи Міхновського 23 березня було скликано Військовий з’їзд, на який зібралося понад 1000 солдатів і старшин. Нарешті, 29 березня 1917 року Микола Міхновський засновує Український військовий клуб ім. Гетьмана Полуботка. Він стає активним учасником організації Першого українського полку ім. Гетьмана Б. Хмельницького7. Але задуми Міхновського про організацію сильного війська зазнали поразки. Міхновського відіслали на Румунський фронт, де він перебував до пізньої осені.

Черга політичних криз української влади – Центральної Ради, Гетьманату, Директорії – не додала розуміння необхідності організації сильної армії та обороноздатної держави. Україна втратила незалежність, а Міхновський – сенс життя. У 1919-1923 роках він жив на Кубані, де викладав у педагогічному інституті.

У лютому 1924-го повернувся до Києва, оселився на квартирі у свого товариша Володимира Шемета на Жилянській вулиці. Причини переїзду в радянську Україну залишаються не зовсім зрозумілими.

Як згадував Микола Марченко: «У перші дні по приїзді він був у піднесеному бадьорому настрої, але дуже скоро почав змінюватися. Все частіше я бачив похмурий вираз на його обличчі, все більше безрадісних нот чулося в його голосі. Тут, у серці України, до якого він так поривався, він побачив навколо себе не таких людей, яких сподівався побачити. Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки “обивателі-малороси”, скептично-байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили грунту вияви міцної національної енергії».

Мав Міхновський декілька зустрічей з Сергієм Єфремовим, та їхні результати невідомі8. Розчарований Микола Міхновський розмірковував про еміграцію. При цьому від самого повернення перебував під наглядом ГПУ. Його кілька разів викликали на конфіденційні бесіди. Єфремов писав у «Щоденниках», як у середині квітня Миколу Міхновського «було арештовано на вулиці, продержано добу й випущено».

А 3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду будинку В. Шемета. Так закінчилось життя одного з засновників українського націоналізму, найрадикальнішого наддніпрянця початку ХХ століття.

Примітки:

1. Сніжко В. Микола Міхновський та його «Самостійна Україна». – К., 1998. – С. 3.
2. Рябінін-Скляревський О. Михайло Коцюбинський і тарасівці // Коцюбинський: Зб. статей. – Х.; К., 1931. – Т. 1. – С. 266.
3. Міхновський М. Х заповідей УНП // Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. – Львів, 1996. – С. 141-142.
4. Сніжко В. Вказ. праця. – С. 6.
5. Там само. – С. 7.
6. Микола Міхновський (1873 – 1924) // Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. – Львів, 1996. – С. 125.
7. Там само.
8. Сніжко В. Вказ. праця. – С. 12.

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…