Леонід Полтава: Я вірю, і це додає мені снаги до праці

Дуже символічно, що Леонід Полтава народився на світ 24 серпня, у день, якому судилося стати днем відновлення української державності.

Якби не подвижницька праця ентузіастів-інтелектуалів, імені Леоніда Пархомовича (чиє справжнє прізвище вдалося встановити лише Дмитрові Чередниченку) могли й не згадати на батьківщині. Навіть найзнаковіші українські письменники-діаспоряни в нас зараз “неформат”. Що вже казати про тих, які й за життя були не надто відомі, не голублені славою. Про них пам’ятають у діаспорних колах, але ними не цікавиться загал українського громадства.

Фото: Вікіпедія
Фото: Вікіпедія
Леонід Полтава не належав до когорти найвідоміших письменників зарубіжної України, але залишив по собі вагомий доробок, всебічне вивчення якого попереду – на жаль, не знайшлося ще дослідника, який присвятив би свій час ґрунтовному опрацюванню його спадщини. А може, повне її дослідження і неможливе – чимало творів розвіяв час шпальтами численних еміграційних видань, багато з яких зараз вже й не знайдеш.

Леонід Полтава має кілька чудових циклів – правдиво цілу збірку – мариністичної поезії, присвяченої Одесі і її околицям, а ми досі не знаємо напевно, чи бував він у тих краях, а чи надихнули його чиїсь розповіді або мистецькі твори.

У Америці він прибрав собі прізвище Єнсен, а ми не можемо ні довести, ні спростувати – були його предки справді полоненими під час Північної війни шведами, чи це просто родинна легенда.

І таких запитань-загадок – безліч.

Війна і повоєння закинули його далеко від дому. Він працював в українських редакціях і радіо Мюнхена, Мадрида, Парижа, Вашингтона, а ще писав вірші, поеми, новели, балади, повісті, романи, п’єси, лібрето, кіносценарії. Дуже любив мандрувати – побував у Іспанії, Італії, Марокко, Мексиці, на Алясці, в Канаді. Майже всі його мандрівки знайшли відображення у поезії чи прозі – згадаймо хоча б збірку “Із еспанського зшитка“.

У післявоєнних таборах Леонід Полтава брав участь і в громадській діяльності, допомагав співвітчизникам обжитися на чужині, адаптуватися до нових умов. Скажімо, відомо, що він склав і видав у Новому Ульмі “Українсько-англійський розмовник” для емігрантів.

Твори для дітей, літературознавчі праці (тут особливо слід відзначити “Образ Степана Бандери в літературі і мистецтві“), а також історія, фантастика, пригоди й подорожі – усе це відбилося в творчості Леоніда Полтави. Критики вказували на значну недовершеність літературної форми, вказували, що авторові слід було б попрацювати ретельніше над багатьма своїми рядками – але й у такому вигляді спадщина Єнсена варто уваги й нового прочитання.

Сьогодні, у день 95-ї річниці з дня народження письменника, хочу на згадку про нього подати тут кілька віршів.

МІСТЕЧКО ПІД ГОРАМИ

Не грюкають стрімкі трамваї,
На грають вранішні гудки,
Фабричних брам не відчиняють
Закурені робітники.
Тут тихо й мирно,
Спить містечко
Між гір (туди й сюди гора),
Неначе вкладений у течку
Малюнок зжовклий маляра.
Сім тисяч душ — одна подія:
Якась українка Марія
Ув одежині із села
Чомусь в містечко забрела.
Іще драбинами крутими
Виходить сонце на шляхи,
А вже курять пахучим димом
Почерепичені дахи.
Всі комини, важкі, відлиті,
З стандартним спокоєм царів,
Курять у небо гордовито,
Немов люльки господарів.
Курять розмовами рідкими,
Курять розмовами кімнат.
Спливає в небо вкупі з димом
І ліжок ранній аромат,
І брязкання мисок, і кроки,
І задихання пилесмока,
І навіть човгіт пантофель
Летить в небесну акварель.
Це ж не життя — сама турбота:
То навари, то підмети,
То знов до Франца-ідіота
У Францію пиши листи
(не втік, як інші!). По обіді
Так і чекай дурних сусідів,
Після яких разів й п’ять
Все вимітай з вісьми кімнат,
Та понад все ота новина
Про українку.
Тут взагалі про Україну
Почули, як прийшов пакет.
Були часи! У тім пакеті,
Ах, Боже мій, що там було:
І сало, й масло у брикетах,
І мед, прозорий, ніби скло…
Так. А тепер — лише події,
І замість медового скла
Якась українка Марія
Чомусь в містечко забрела.
Чужинка — є, немає — сала!..
Бреде серед готичних веж…
Вона «Гайль Гітлер» не сказала,
«Гайль Сталін!» — не промовить теж.
Коли б сама, а то ж дитинка
У неї, люди! Ще й жива!..
Об’їсть нас чисто українка,
А вже недовго й до Різдва!
Подумайте, що за чужинка! —
Вона шукає там кутка,
Де знищені усі будинки,
Де всяк зійшов на бідняка.
Хоч, слава Богу, дружні люди:
Йде від дверей і до дверей,
А двері хряскають усюди
Вогненним хряском батарей!
Все повільніш чужинки кроки,
Все глибше й глибше грузне в сніг.
Готичні східці зависокі
Для стомлених Марії ніг.
Пішла Марія геть, за місто…
Приходять спокій, тиша, сни.
Ще веселіш, ще урочистіш
Курять у небо комини.
О, пісне диму! Линь високо.
Неси слова крізь бурю й сніг,
Що наші східці зависокі
Для стомлених чужинця ніг;
Що ми — не місто. Ми — містечко.
Що ми — і там, і там гора,
Що ми – закладений у течку
Рисунок зжовклий маляра.

Мюнхен, 1947

КИЇВСЬКЕ РІЗДВО

Київ – у ярмі,
Дим – поверх Карпат…
Брата в тій пітьмі
Ледь пізнає брат.
В Лондоні – туман,
Над Парижем – сніг.
Мов сліди від ран,
Тисячі доріг.
Та в Різдвяний час
Вчуйтесь, матері,
Як єднають нас
Промені Зорі!

На моїх полях –
Слід чужинних ніг,
Перекрито шлях
Тисячам доріг.

Там гуде війна,
Там земля сумна,
Та встає вона –
Зірка Різдвяна,
Щоб у вічний май
Зиму обернуть,
Щоб у Рідний Край
Присвітити путь;
Щоб в одну злились
Тисячі доріг,
Щоб і знов прийшли
Ми на свій поріг!

НА СМЕРТЬ Ю. ЛИПИ

Лопотять у полях намети,
Як і триста років назад,
В тій землі, де уже і поети
Прикували себе до гармат.
В тій землі, де вічно орали,
Де одвічно шумів батіг –
Перев’язані знов устали,
Тільки ти устати не зміг.
І хоч брат заступає брата,
Хоч ясніше горить гроза –
Вічну рану твоєї втрати
Хто зуміє перев’язать?
Тільки вістки не стрінем хлипом:
Он земля повсталих рабів
Ставить вічні, злотисті липи –
Ніби пам’ятники тобі!

10.1.1948 р.

ОДА ПОМІДОРОВІ

Вже червоніють помідори…
Максим Рильський

Багаттям сонця не заміниш,
Без якоря – не з’якориш.
Промерзлий хліб жуєш, мов сіно,
І – Боже! – помідором сниш:

Червонощоким, яснобоким,
Аж сонячним у глибині!.. –
Відходить варта. Гаснуть кроки.
І виє вовк у далині.

І сняться-маряться городи,
А в них схилились край Дінця
Червоні зверху, жовті сподом
Не помідори, а сонця!..

Це тут, аж під Полярним колом,
Де в білу безвість коридор, –
Так пахне українське поле,
І сонцем світить… помідор!

Matanuska Valley

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…