У своїх статтях та дописах у блозі я невтомно повторюю, що дива трапляються з нами завжди. Просто ми чомусь ще не навчилися їх помічати, виокремлювати з-поміж буденних подій. Щодо мене, то я вірю у це щиро і вперто, тому, серед інших див, мені завжди щастить на хороших людей.

Анастасія Лавренишина – тендітна дівчина, яка виношує у собі неймовірні казки. Вона – лауреат і переможець багатьох конкурсів на кшталт “Коронації слова” та “Корнейчуковської премії”, міжнародної премії імені О. Гончара. “Люба Жужжа” –серія дитячих казок про маленьку Жужжу, істоту з гарною усмішкою і листочками замість крилець. Вона усілякими способами досліджує цей світ: смикає за ниточки, годує вітер… І так навчає маленьких читачів бачити усі дрібниці навколо.

Анастасія має ніжний і тихий голос (я перевіряла), від чого озвучені нею тексти стають мелодійні і ще казковіші. Але відтепер малеча може самостійно керувати Жужжою, ловити рибку, вмикати дощик, лише натискаючи пальчиками на малюнок. Отже, казки стали інтерактивними (для України це рідкість, тож радіємо інноваціям ще більше), а це означає, що текст оживає в анімаціях та звукових ефектах. Цьому завдячуємо режисеру і художнику Анатолію Лавренишину (ілюстрації) та Маші Нестеренко й Антону Байбакову (музичне оформлення).

Зізнаюся, що на зустрічі з письменницею я сама не могла відірватися від iPad’у, бо читання, де ти сам береш активну участь, надзвичайно захопливе. Анастасії вдається писати казки без вікових обмежень, що дуже важливо. І це лише додає їй плюсів, бо батькам (нагадаємо, що вони вже втомлені і засмучені після важкого робочого, та й узагалі насиченого дня), які вкладають дітей спати вечірніми читаннями, теж мусить бути цікаво.

Щодо аудиторії шанувальників, то їх вже назбиралося чимало. Адже “Любу Жужжу” перекладена ще трьома мовами: англійською, російською та французькою. Першу казку із серії “Жужжа у пошуках дитинства” та наступні (а їх має бути аж 33) можна завантажити тут . Пропоную вашій увазі також рецензію Kirkus.

Читати казки варто у будь-якому віці, а головне – вірити в них.

Стефанія Виноградова

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Leave a Comment