Іван Ющук: “У державі має бути мовна цензура”

“Не досить назвати мову державною, треба, щоб вона і справді була такою, як це в країнах Європи. У перші роки незалежності в державних адміністраціях були представники “Просвіти”, які стежили за дотриманням мовного режиму, – каже відомий мовознавець професор Іван Ющук. – Чому б цю традицію не відновити?”

– У деяких столичних школах на уроках вчителі, учні розмовляють українською, а на перерві – поганою російською. Багато хто з чиновників лише під час нарад говорить рідною мовою. Коли ж змінимося?

– Повинні бути створені всі умови, які сприяли б утвердженню української мови як державної. Чиновник, якщо він хоче бути державним чиновником, має володіти й користуватися державною мовою, інакше йому не місце в державній установі. Не повинно також бути шкіл, у яких усе навчання ведеться тільки іноземною, тобто російською. На моє переконання, треба щоб запрацював єдиний мовний режим у школах. Навіть за радянських часів так було: якщо школа україномовна – усі мають говорити українською. Я вже тривалий час б’юся над цим питанням, писав навіть міністру освіти. Не може ж панувати оця вседозволеність – “что хочу, то и делаю”. На жаль, міністерство не реагує… У багатьох вишах, скажімо, у Київському політехнічному університеті низку предметів викладають російською. Бо викладачам так зручно, бо у них є конспекти тридцятирічної давнини. І вони по них читають про… найновіші досягнення науки. А інші кажуть, що, мовляв, “очень тяжело переходить на украинский язык”.

Основна роль у мовному вихованні має належати пресі. До речі, коли Павло Скоропадський став гетьманом України, наступного дня було закрито всі російськомовні газети. У нас зараз – засилля російськомовної преси, деякі газети роздаються безкоштовно. Звичайно, люди беруть, бо дармове, але забувають, що безкоштовна їжа тільки в пастках. Чужа мова отуплює мозок.

– Ми знаємо, що ви закінчуєте укладати Словник української мови шостого століття. Розкажіть, будь ласка, про цю працю.

– До 5-6 століття предки слов’ян жили на території між Дніпром і Карпатами, ця територія вважається прабатьківщиною слов’ян. До того часу тут була більш-менш однакова мова. Я вивчав словники верхньословенської мови, чеської, словенської, сербської і хорватської. Колись у цих народів було дуже багато спільних слів. Зібрав 12 тисяч слів, уже впорядкував 310 сторінок, до кінця року планую закінчити цю кропітку роботу, їй віддав три роки.

– Деякі вчені ставлять під сумнів об’єднання української, російської, білоруської мов у одну східнослов’янську підгрупу. Ви з ними погоджуєтеся?

– Звичайно, що цих мов не можна об’єднувати в одну підгрупу. Українська мова не може належати до східного слов’янства. За своєю фонетикою вона більше наближається до південнослов’янської, зокрема, сербської. Іван Огієнко, до речі, колись писав: «Українець, який ніколи не чув російської мови, швидше зрозуміє серба, аніж росіянина». За фонетикою російська більш споріднена з польською, аніж з українською.

– Ви не боїтеся, що ваше твердження – “українська мова багатша за російську” можуть піддати сумнівам?

– Не боюся. Я не кажу, що російська бідніша, але українська – багатша, у неї синонімічні ряди – здоровенні. Навіть візьміть таке слово як “общественный”: в українській – це і “громадський”, і “суспільний”.

– Після тих чи інших знакових подій в історії народу виникають нові слова, наприклад, під час Майдану ми дізналися, хто такі “тітушки”. Як ви думаєте, ці слова приживуться?

– Ні. Вони стануть історизмами.

– Багато хто не сприймає таких термінів, як “етер”, “катедра” тощо. Мовляв, це діаспора так говорить. Що з цим робити?

– Використовувати різні аналоги, вживати паралельно. Головне – щоб слово було зрозумілим. Негативним є захаращення нашої мови англійськими словами. Наприклад, модне «онлайн». Навіщо засмічувати мову такими суржиками, коли є свої слова – навпростець, прямо. Наприклад, французи не дозволяють такого. У них навіть комп’ютерним термінам придумали французькі аналоги. І ми знайшли б. Не хочемо, бо лінуємося.

– Але ж мовознавці повинні підказувати, як треба застосовувати іноземні слова, як оберігати мову від засмічування.

– Це має бути завданням Інституту української мови. Не достатньо писати лише дисертації, повинна бути ще й практична користь. Вони повинні встановлювати оті норми, про які ви згадали. Такі інституції в інших країнах є. До них звертаються, вони надають консультації. До речі, до виконання Концепції розвитку української мови, на мою думку, варто залучити Інститут української мови.

– Відчувається негативний вплив мови інтернету. Вона засмічує…

– Тому має бути мовна цензура. Скажімо, стан повітря, води контролює санітарна служба. А хто відповідає за мову, щоб вона не була забруднена?

– Ніхто. Запитаємо про таке: ви – автор 30 підручників з української мови для середньої та вищої школи, але досі – кандидат філологічних наук. Чи не парадокс? Хоча мали б бути академіком. Що завадило стати доктором наук? Націоналістичні погляди?

– Вважаю, що суть не в званнях чи титулах, а в тому, чи зробив ти по максимуму, у тому, що вмієш і можеш. Коли в умовах утиску і переслідувань мене звільнили з Інституту літератури імені Тараса Шевченка, заборонивши публікувати будь-що, я перекладав – із сербської, хорватської, македонської, словенської, чеської мов. Це майже півтора десятка прозових книжок, хоча, не завжди вдавалося їх друкувати під власним прізвищем. Такі були часи.

– Коли працювали в Інституті літератури, спілкувалися із Василем Стусом? Яким він вам запам’ятався?

– Аякже, ми були добрими друзями. Жили недалеко один від одного. Із “шістдесятниками” Юрієм Бадзьом, Іваном Світличним товаришував. У Василя Стуса було супервідчуття національної несправедливості – чому за нас вирішують…

– Як ви оцінюєте художню мову молодих літераторів, письменників?

– На жаль, багато творів сучасних письменників не можна назвати художньою літературою. Під впливом Заходу пересипають мову нецензурними словами.

– Чим живе зараз мовознавець Іван Ющук? З чого складається ваш день?

– Маю таких “співрозмовників”: видання “Освіта”, “Слово Просвіти”, “Дивослово”. Тільки щось станеться, чи щось схвилює – сідаю і пишу на цю тему. Я, до речі, щочетверга ще й веду радіопередачу “Як ми говоримо” на радіо “Культура”.

– Що вам допомагає в роботі? Розкажіть, будь ласка, про родину.

– Син Олег сьогодні живе й працює в Німеччині, головний інженер з електроніки у відомій світовій компанії, складає комп’ютерні програми. Свого часу він ще старшокласником посів перше місце на олімпіаді з фізики в Радянському Союзі, перше місце на міжнародній олімпіаді. Маю внуків – старший, Олег, навчався в Німеччині і Франції, нині в аспірантурі; Олександр також навчається в університеті, а молодший закінчує школу. Хлопці знають українську мову. А донька – доцент політехнічного університету в Києві, закінчила факультет кібернетики, кандидат технічних наук. Її старший син закінчив Києво-Могилянську академію, зараз навчається в аспірантурі, археологія, там вчиться і внучка, обрала хімію. Мовознавців, на жаль, в родині нема.

– А що вас захоплює, окрім науки?

– Маю дачу на Осокорках, люблю працювати на землі.

– Які ваші улюблені місця в Києві?

– Володимирська гірка. Кращого місця нема у світі.

– Ви оптиміст за натурою?

– Мабуть.

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА

Іван Ющук – 1933 року народження. Закінчив Львівський державний університет, слов’янське відділення, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (сербська література). Член Всесвітньої української координаційної ради, професор Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Бориса Грінченка та Івана Огієнка.

Світлана Ковальова

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…