Інтелектуальна окупація

Ми живемо в інтелектуальній окупації. Цей сумний факт треба визнати і діяти відповідно. Для того, щоб визнати факт окупації, потрібні докази. Отож, спочатку докази:

  • Фактично скрізь по Києву – у держустанові, на АЗС, у магазині – вас спочатку привітають мовою окупантів, а потім, коли ви повідомите, що ви місцевий – можливі варіанти. Або ж співрозмовник перейде на мову місцевого населення, або відмовиться вас обслуговувати. Наприклад, напередодні у супермаркеті “Епіцентр” касирка так і не перейшла у спілкуванні зі мною на мову країни, паспорт якої має. Водночас, продавець рибного магазину на Позняках перейшов на українську. Я у нього запитав, чи його змушують говорити іноземною з місцевими, і він зрозумів, що це дурня – відповідати російською людині, яка звертається до нього українською. Я повідомив продавцеві, що місцевий і він може зі мною говорити місцевою мовою. І той заговорив. Не все втрачено.
  • На державному рівні нас переконують, що мова організаторів голодомору, окупантів Криму й Донбасу – це рідна мова українців, а вимагати від держслужбовців, вчителів чи продавців користуватися українською мовою – це націоналізм.
  • Окупанти нерідко використовують українську Конституцію у своїй діяльності, посилаючись на те, що там ідеться про мову окупантів як таку, що вільно функціонує в Україні. Водночас у Конституції не написано, що заміна рідної мови українців мовою окупантів – це зрада. Ну, не настали ще часи, коли Конституцію писатимуть українці різних національностей, а не окупанти. Тому на цей аргумент у місцевого жителя, якому паспорт видали не випадково, є свій: він має право користуватися українською мовою на території України. Тобто, має право чути її від сфери послуг, від медіа і від держслужбовців. А якщо не чує – то це плювок у Конституцію і мусить бути підставою для відкликання ліцензії, припинення бізнесу з надання послуг і звільнення з держслужби.
  • Усі журнали і переважна більшість газет написані мовою країни-окупанта.
  • По телевізору йдуть серіали й фільми мовою країни-окупанта.
  • Киянину доведеться довго шукати автошколу, де він міг би слухати лекції і читати навчальні матеріали своєю рідною мовою.
  • Значна частина населення підтримує окупантів у їхньому бажанні переконати українців у непотрібності їхньої рідної мови. Один із варіантів, як це зробити (доволі дієвий) – використання аргументу: “Я нє хачу кавєркать красівий язик, нє хачю гаваріть как Азарав”. Цей аргумент, як і всі інші – підла маніпуляція. Поясню. Я вчу польську мову і спілкуюся зі своїми польськими партнерами польською. Думаю, я говорю польською десь так, як Азаров говорив українською. Польська мова така сама красива, як і українська чи будь-яка інша. Поляки сприймають мою погану польську краще, ніж якби я намагався з ними говорити російською або англійською. Користуючись у спілкуванні з поляками польською мовою, я таким чином роблю найменше, що можна зробити для того, щоб переконати поляків у моїй до них повазі. Українці різних національностей сприймають українську як мову міжнаціонального спілкування. А окупанти та їхні прихильники вам скажуть щось на зразок: “нє хачю кавєркать язик”, “стісняюсь гаваріть с ашипкамі”, “я бил на майданє і у мєня русскаязичниє товаріщі ваюют в АТО”, або іншу подібну єресь. Усі ці аргументи – частини темника ФСБ на цю тему.

    Як з цим жити? Що робити людині, яка знає, що носії цієї мови змусили її бабцю їсти лободу у 30-х роках, а потім наприкінці 40-х? Що робити тим, чиїх родичів носії цієї мови на 20 років запроторили у сибірські табори? Що робити, щоб хоча б за деякий час звільнитися від інтелектуальної окупації і мати можливість повноцінно користуватися рідною мовою у своїй країні? На цьому етапі єдиний варіант – сміятися з тих, кому #поруськикакосьльогше.

    Є купа смішних моментів у цій шизофренічній ситуації, коли ти з людиною говориш українською, а вона тобі відповідає іноземною. Регулярно з’являються заклики щось бойкотувати… Це не працює. Якщо бойкотувати все, що співпрацює з окупантами – ви з дому не зможете вийти. Бо нерідко навіть люди, до яких ви ставитесь прихильно, не розуміють суті проблеми і вважають вас божевільним.

    Отже, єдиний варіант – жарти й інтелігентний тролінг. Коли ви голосно будете обурюватися російськомовності держслужбовця – він просто сприйматиме вас за галасливого екзальтованого відвідувача. А коли ви йому інтелігентно поставите запитання щодо використання мови іншої країни – він, можливо, задумається. А коли це зроблять сотні, тисячі людей – він змушений буде змінитися. Або ж просто залишиться без посади.

    ivakhniuk.com

    * * *
    Отримуйте новини там, де вам зручно:
    Facebook / Твіттер / Український простір




    Loading…