Імітація України

Українською має бути не форма, не барва, а зміст. Українською має бути мова, культура, світогляд. Інакше це – не Україна, а лише імітація, аватар, симулякр…

Колись дикі (порівняно з європейцями) племена далеких островів, не знаючи, як насправді працюють всі ті чарівні штуки, з якими білі люди їх відвідали, думали, що можна побудувати літак з пальмового листя, і від цього на острові з’явиться віскі.

Дикі люди імітували явища й предмети з іншого, невідомого світу, щоб досягти своєї, цілком конкретної мети.

Сьогодні племена, які населяють територію так званої “держави Україна” різними симулякрами намагаються імітувати нормальну повноцінну функціональну націю.

Наприклад, дика людина, яка не знає мови цієї землі, намагається імітувати українця, натягнувши на себе вишиванку. Дика людина гадки не має, що означають орнаменти на вишиванці, дика людина навіть не уявляє, що взагалі означає вишиванка для народу, який споконвіку жив серед цих степів, лісів і гір. Але дика людина вважає, що одяганням вишиванки вона перетворює себе на “укрАінца”.

Дика людина думає, що, пофарбувавши різні потворні предмети в синє й жовте, вона так будує Україну. І так на цій землі народжуються аватари України. Ось одне таке уособлення України: абияк з абичого зліплене потворне щось, обмазане синім і жовтим. Симулякр патріотизму.

avatar-1

Або ще один аватар: заляпана багном посудина кольорів Державного Прапора, куди дикі люди після Маршу в вишиванках викидають сміття.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

І погляд збоку:

Єдина демонстрація функціонування тут якоїсь держави – фарбування. Усе, що можна, було пофарбовано синьо-жовтим. Українська держава не могла надати простору якоїсь певної форми, не вміла його покращити, тому хоча б символічно опанувала. Щоб ніхто, бува, не поцупив.

* * *

Отож, все тут синьо-жовте. Синьо-жовті погнуті огорожі при дорогах і на мостах, синьо-жовті автобусні зупинки. На зупинках мальовані козаки з шаблями, Небесна сотня з Майдану, тризуби, воїни УПА й Бандера. Щоб не забути, що ще не вмерла Україна. Якось ще існує. Це мало вигляд якоїсь партизанської української держави. Бо Україна, зв’язана зсередини й зовні, нездатна поасфальтувати дороги, зробити на них розмітку, навести лад у селах і містечках, нездатна до всього того, що зазвичай робить держава, обмежилася простим мінімумом демонстрації свого існування. І тепер лише подає знаки з підземелля: я ще тут. Іще живу.

Усе-всеньке помальоване синьо-жовтим. Тут лавки, там ринви. Старі, ще радянські дитячі майданчики. Вкопані в землю шини замість огорож. Я бачив навіть синьо-жовтий давнезний “ЗиЛ”, що доживав свого віку під магазином.

Зємовіт Щерек

Невже ми не бачимо, що все це синьо-жовтя – лише дикунська імітація? Невже ми не спроможні бачити глибше? Невже ми не розуміємо, що українською має бути не форма, не барва, а зміст? Українською має бути мова, культура, світогляд. Інакше це – не Україна, а лише імітація, аватар, симулякр…

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…