Філолог Олександр Пономарів не знає, як навчити Азарова української мови

Минуло 150 років з дня підписання Валуєвського циркуляру 1863 року – одного з найяскравіших прикладів шовіністичної політики Російської імперії щодо українського народу. Дослідники вважають, що цей документ чи не вперше офіційно засвідчив колоніальне політичне становище України. У далекому 1863 році українцям заборонили розмовляти українською, тепер виникла нова загроза – спілкуватись і думати по-українському багато хто уже не хоче.

 


 

“Коментарі” вирішили дізнатися в українського мовознавця, професора кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Пономаріва, як формувалася мовна ситуація в Україні впродовж останніх років і що саме вплинуло на ставлення українців до своєї мови.

– Які наслідки для української мови і державності мало підписання Валуєвського циркуляру 1863 року?

Діячі Російської імперії вбачали небезпеку в поширенні української періодики, адже вважали, що це сприятиме сепаратизмові. Цей циркуляр був спрямований на те, аби заборонити видання популярної, наукової, літератури для дітей і дозволяв тільки публікацію художніх творів, хоч і до них були усілякі причіпки.

– Автор Валуєвського циркуляру був українцем за походженням. Чому ж саме його прізвище стало синонімом до всього антиукраїнського?

Так, Петро Валуєв за походженням наш земляк, родом з Волині. Це один із тих, про кого Ленін казав: “Обрусевшие инородцы особенно часто пересаливают по части истинно русского настроения”. Він вважав, що “ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. Наслідки були згубні: на Наддніпрянській Україні не виходило нічого українською мовою.
Свого часу на Шелеста справила велике враження праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Він її прочитав і вирішив якось зупинити процес витіснення української мови. Саме з його вказівки в ЦК Компартії України всім, незалежно якою мовою вони розмовляли, відповідали: “Вас уважно слухають”. Через два тижні всі почали відповідати українською.

 


 

Упродовж століть перебування в складі Російської імперії українську мову неодноразово забороняли. У радянські часи, десь у середині 60-х років минулого століття, почали проводити політику “зближення націй, аж до злиття”. Звісно, ця теорія не витримувала жодної критики. Усі нації повинні були злитися в одну, і мови їхні також.

Я тоді після закінчення університету працював в Інституті мовознавства. Так от, одну жінку вигнали з роботи за те, що вона спитала в директора, Івана Білодіда, як може злитися російська мова з казахською. Тоді ж розробили негласну теорію “перспективних” і “неперспективних” (приречених на злиття) мов. Перспективними були мови прибалтійських республік і закавказького регіону. Найбільше не пощастило “неперспективним” українській та білоруській мовам.

– В одному з інтерв´ю ви сказали, що більшість людей чекають вказівки згори, щоб почати розмовляти українською. Але ж навряд чи наші політики можуть стати прикладом для наслідування, бо скидається на те, що серед них навіть володіють українською мовою далеко не всі.

Оці, що зараз керують державою, – не можуть. Коли зняли з посади члена політбюра ЦК КПРС Петра Юхимовича Шелеста, розпочалось масове витіснення української мови з ужитку.

Свого часу на Шелеста справила велике враження праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Він її прочитав і вирішив якось зупинити процес витіснення української мови. Саме з його вказівки в ЦК Компартії України всім, незалежно якою мовою вони розмовляли, відповідали: “Вас уважно слухають”. Через два тижні всі почали відповідати українською.
Жінку вигнали з роботи за те, що спитала в директора, Івана Білодіда, як може злитися російська мова з казахською.

– Можливо, деякі сучасні політики просто не здатні оволодіти українською мовою?

Насправді в нас немає людей, які не знають української мови. Просто в одних вона в активному запасі, а в інших – у пасивному. Мова – це втілення думки. Президент Франції Франсуа Міттеран завжди, коли мав вільний час, ходив у бібліотеку, відшуковував слова, аби розмовляти добірною французькою мовою. У нас такого президента в найближчі десятиліття не буде.

– Поборники всього українського часом висловлюються доволі категорично щодо мовного питання в Україні. Чи можуть такі радикально налаштовані політики, як-от Ірина Фаріон, бути прикладом для наслідування?

Я дуже добре ставлюся до Ірини Фаріон. Можливо, українцям варто вже стати агресивнішими у відстоюванні своїх прав. Вона не проти російської мови, а лише за те, щоб українська переважала в ужитку. Зокрема, була єдиною державною мовою.

– Дмитро Табачник і Микола Азаров також викликають двояку реакцію в суспільстві. Як ви оцінюєте їхнє мовлення?

Табачник прекрасно володіє українською мовою, він ще студентом працював помічником редактора студентської газети. Він просто антиукраїнський тип. Азаров – це взагалі клінічний випадок. Я більше таких не знаю. Його навчити неможливо.

– А чи всі (не враховуючи Азарова) можуть насправді досконало оволодіти мовою?

Я ділю всіх людей на дві категорії. Це ті, які мають право на помилки, і ті, які такого права не мають. До першої групи належать люди, в яких українська мова в пасиві. До другої – викладачі, учителі, письменники.

– Які помилки найчастіше лунають з вуст журналістів, політиків, громадських діячів?

У більшості – проблеми з наголосами. Також багато помилок роблять із числівниками. Їх усі намагаються не відмінювати. Числівник “п’ятсот” буде в родовому відмінку “п’ятисот”, а в давальному – “п’ятистам”. Що це за “п’ятиста”, “шестиста”? А ще всі чомусь кажуть “їздити по областям”. Який жах. У місцевому відмінку закінчення “х”, а не “м”: “по областях”, “по середах”, “по лісах”, “по полях”. Депутати почали так казати, і всі вже повторюють “по областям”.

– Як змінюється мова під впливом поширення англіцизмів і всіляких скорочень?

Коли я чую по телебаченню, як ведучий говорить “Євро двадцять дванадцять””, то так і хочеться йому зробити зауваження. Адже треба говорити “Євро дві тисячі дванадцятого року”. До того ж, у нас багато відповідних слів, не варто все замінювати англіцизмами. От багато-хто полюбляє говорити “окей”, хоч в українській мові є інші слова: добре, дуже добре, чудово, прекрасно… Також у нас є слово “містянин” – чудовий відповідник “городянину”. Окрім того, варто казати “ви́падок”, а не “випа́док”. Уявіть собі російського журналіста, який сказав би “случа́й”, його б одразу ж звільнили. Ще один приклад типової помилки – вживання слова “датчани”, а правильно – “данці”.

– Як ви вважаєте, українців можна переконати, що розмовляти українською – це престижно?

Кожному треба починати з себе. Правильно Іван Дзюба казав: якби хоч двадцять відсотків київської молоді почали розмовляти українською мовою, то становище в столиці швидко змінилося б на краще, й усі інші також би це зробили.

 


 

Романія ГОРБАЧ

Джерело: Gazeta.ua

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…