Двомовність – надто дороге задоволення

Мовна ситуація в українських ЗМІ катастрофічна. І це виникло вже в останні два десятиліття (не без допомоги агентів впливу одного північно-східного сусіда).

За часів УССР українське телебачення (УТ-1) було таке саме недолуге, як і так зване “центральне” (московське), але принаймні мовлення велося українською. І хоч пряму мову тих, хто говорив російською, давали без перекладу, але російськомовний ведучий чи журналіст на українському каналі чи радіостанції за часів Совка — це був нонсенс. Те саме й з газетами. Російськомовною була лише “центральна” преса. Так, вона домінувала, але українські газети та журнали були саме українськими (себто україномовними). Російськомовна “українська” преса виникла вже після 1991-го року.

Нажаль, за часів Незалежності це стало майже нормою, а, десь з початку 2000-х (коли в РФ до влади прийшов Путін), таке враження, що ще й обо’язковим. Наприклад, була запроваджена, м’яко кажучи, сумнівна практика, коли один ведучий на ТБ чи радіо говорить українською, а другий обов’язково — російською. Як Тарапунька і Штепсель.

Зрештою, подекуди це виродилося в ситуацію, коли у формально “україномовній” передачі, власне, українською мовою звучить лише назва передачі та підводки й рекламні оголошення, що їх робить ведучий.

Слід зазначити, що такого нема ніде в світі. В тому числі й в країнах, на досвід яких так любять посилатися аполоґети двомовності. В таких країнах медіа-сфера є чітко поділеною між відповідними мовами. Існує такий собі мовний “апартеїд”. Тобто, якщо ви переглядаєте канал чи передачу однією мовою, то ніколи не почуєте іншу (навіть, якщо це пряма мова гостя студії) і навпаки.

І це логічно, адже якщо людина чує оту “мовну шизофренію”, тобто одночасно в рамках одного потоку інформації відразу дві мови, то в нього засмічуються обидві і народжується суржик — явище, яке ми спостерігаємо зараз масово в Україні, причому, як серед україномовних, так і серед російськомовних.

АБСОЛЮТНО НЕПРИЙНЯТНОЮ Є СИТУАЦІЯ, КОЛИ Я, УКРАЇНЕЦЬ, ЩО ЖИВЕ В УКРАЇНІ, ПОВИНЕН ЗНАТИ ЩЕ ЯКУСЬ ІНШУ МОВУ (КРІМ ДЕРЖАВНОЇ) ЛИШЕ ДЛЯ ТОГО, АБИ МАТИ ЗМОГУ ДИВИТИСЯ УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЧИ СЛУХАТИ УКРАЇНСЬКЕ РАДІО! Йдеться, звісно, перш за все про загальнонаціональні канали.

Наразі саме так воно і є. Сьогодні не існує жодного українського каналу, який можна дивитися спокійно, не знаючи російської мови. Там обов’язково або половина ведучих та журналістів (а то й всі) будуть балакати на “абщєпанятнам”, або ж це робитиме гість студії чи експерт, людина, у якої беруть інтерв’ю тощо. Або просто демонструватиметься фільм, передача чи інший контент, що створено або дубльовано російською.

Така практика лише поширює й поглиблює подальше російщення України, геть не сприяє деросифікації українців, натомість сприяє мовно-культурному розколові країни, закріплює наслідки колоніального статусу, зумовлює кризу національної ідентичності, загрожує національній безпеці тощо. Ще й засмічує ОБИДВІ мови.

Я розумію, що “де-факто”, у нас є чимало російськомовних. Але по-перше, усі ці російськомовні насправді чудово розуміють українську. А відтак нема жодної потреби подавати інформацію для них іншою, ніж державна, мовою. Водночас я усвідомлюю, що етнічні росіяни мають право на забезпечення своїх культурних та мовних потреб. Етнічних росіян в Україні за переписом 2001-го року було 17% (зараз, через 15 років, вже менше, про що існують дослідження). При цьому, більша частина з них жила в окупованому нині Криму (60% від тамтешнього населення) та на окупованій нині частині Донбасу (коло 40% від населення індустріальної його частини). На решті територій України частка етнічних росіян складає не більше 8-10%.

Але ці мовно-культурні потреби етнічних росіян мають здійснюватися на спеціалізованих каналах, або у спеціалізованих передачах загальнонацілональних кналів. Та російська мова, мова країни-аґресора аж ніяк не має ДОМІНУВАТИ, як вона це робить зараз, в українському медіа-просторі.

Отже, здоровою ситуацією була б така, якби 100% (чи майже 100%) мовлення загальнонаціональних українських теле- та радіоканалів велося державною (тобто українською) мовою.

Звісно, окремі люди (не співробітники цих каналів), як то гості студії, учасники передач, експерти, люди, в яких беруть інтер’ю на вулиці тощо, мають конституційне право розмовляти будь-якою мовою. Але тоді задача каналу ДУБЛЮВАТИ їхню мову для загальнонаціональної телеавдиторії. Якщо хтось хоче розмовляти російською в своєму житті та побуті — це його вибір, але не можна змусити всю країну його розуміти. А зараз, за відсутності дубляжа, країну саме ЗМУШУЮТЬ. Ситуація нагадує пасивне куріння.

Звісно, телеканалам важко (а точніше дорого) буде синхронно дублювати кожного російськомовного в етері. Але то вже їхній вибір, чи запрошувати таку кількість російськомовних, чи може якось стимулювати їх в етері говорити все ж українською, тим паче, що зазвичай вони це чудово вміють робити.

Та й власне, канали чудово дублюють англомовних (чи іншомовних) гостей студії або учасників телепроектів за потреби. Хай дублюють й російськомовних. Це лише збільшить кількість робочих місць в Україні. Майже всі телеканали належать великим фінансово-промисловим групам (олігархам). Нахай вони платять за це, які проблеми?

Та й взагалі, річ у тім, що двомовність — надто дороге задоволення. Мати все однією мовою значно простіше й дешевше. Слід це усвідомити й бути готовим платити за цю розкіш, якщо хтось має таке бажання.

Отож якщо етнічні росіяни захочуть мати власне російськомовне телебачення в Україні, або ж якщо власники загальнонаціональних телеканалів забажають з власної волі задовольняти цю потребу: будь ласка. Хай будуть створені спеціалізовані канали, на кшталт кримсько-татарського АТР. Або ж нехай загальнонаціональні канали виділяють якусь частку (зумовлену законодавчо) свого часу мовлення для російськомовної аудиторії. Але в тій частині — навпаки все має бути російською, звучати та дублюватися. Мовний “апартеїд”, пам’ятаєте? Нащо засмічувати російську мову й творити “мовну шизофренію” також і для російської мови? Саме так це працює скрізь у світі, де на одній території функціонує кілька мов.

Щоб все це стало можливим, це має бути закріплене на рівні законів держави. Відсотки часу мовлення й місце мовлення іншими, ніж державна, мовами можна за потреби обговорювати. Але оце змішання мов, мовна шизофренія, коли глядач чує в етері одночасно дві мови, має бути негайно припинене.

Особисто я міг би погодитися навіть на 30% російської мови на ТБ (що у рази перевищує кількість етнічних росіян в Україні), але лише за умови якщо ці мови там будуть чітко розділені: тобто в україномовній частині не буде жодної російської і навпаки.

До цього ми обов’язково прийдемо, але вже зараз кожен може підтримати цю ідею, зокрема, підписавши ось цю петицію на сайті Президента:

https://petition.president.gov.ua/petition/25411

Не полінуйтеся це зробити й заохотити зробити це всіх ваших друзів та знайомих! Від того зрештою виграє як українська мова, так і російська.

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…