Думка сторонніх про мене – це не Я

Думка сторонніх про мене - це не Я

“Ми так звикаємо маскуватися перед тими, хто нас оточує, що врешті-решт починаємо маскуватися перед самими собою”.

Франсуа Ларошфуко


 
 
 
 
 
 
 
 
 

“Хай там як щодо когось, а вже себе самого то я знаю” – здебільшого так думають люди. Та чи так це насправді?

 

Що ми пам’ятаємо з дитинства? “Куди поліз!”, “Сиди тихо!”, “Стань у куток!”, “Ти – невдаха!”, “Ти – нетямущий!”… Дитина ще не вміє фільтрувати зовнішню інформацію, сприймає усе (особливо – якщо це кажуть батьки) дуже серйозно і запам’ятовується воно, здебільшого, надовго. Хіба ж ви могли подумати, що любі батьки просто зриваються на вас, гасять вами свій поганий настрій!..

 


 

Ви росли, але вам постійно здавалося, що ви – гірші за інших дітей, що ви дурніші за інших, що будь-хто кращий за вас. Та й батьки це постійно вам повторювали, ставлячи за приклад чергового Валю або Рому. Та й вчителі доклали своїх зусиль. І ось вам – за тридцять, а ви й досі вважаєте, що гіршого за вас нікого у світі немає, що такого недоумка, як ви – ще пошукати треба, і що люди з вас ніколи не будуть.

 

Багато хто багато чого про вас казав протягом життя. Усім на світі є що про вас сказати… Вчителька. Бабуся біля під’їзду. Сусід. Далекий родич. Сержант в армії. Однокурсниця-красуня. Співробітник. Начальник відділу. Директор фірми. УСІ знають про вас щось погане. І ВАШЕ ставлення до себе ґрунтується на ЇХНІХ словах. Мільйони мух не можуть помилятися…

 

І зовсім не треба, аби сказане про вас кимось стороннім було правдою, потім ви знайдете підтвердження того, що ви – саме такий нікчемний персонаж, як про вас 25 років тому сказала тьотя Маруся з Дніпродзержинська. Ви все далі зробите самостійно. Власноруч виховаєте себе таким, як вас зобразили сторонні люди.

 

Щодня хтось на світі має змогу сказати про вас щось погане, і щодня ви маєте змогу підтримати їх у цьому, довести самому собі, що всі балачки про вас – правда. Але й НЕ ПІДТВЕРДИТИ у вас так само є можливість.

 

Колись психологи провели експеримент: зібрали дві однакові групи українських та ізраїльських однолітків і провели опитування. Серед інших були питання й про те, як підлітки ставляться до себе після того, як зроблять щось нехороше. Українські діти хором картали себе й називали усілякими поганими словами. Негідники тощо. Ізраїльські ж підлітки вважали, що вони не є поганими людьми, просто вони не дуже гарно вчинили, але вони – хороші. У цьому закладено величезну різницю між вихованням у нас і “в них”, а також і подальше ставлення людини до самої себе. Очевидно, що самооцінка ізраїльського юнака або дівчини за такого виховання – значно вища, ніж в українського однолітка.

 

Чи є на те рада, чи з цим уже нічого неможливо зробити, й кожен з нас залишиться на все життя тим, думку про кого йому заклали у дитинстві? На щастя, змінитися, підвищити свою самооцінку й почати досягати більш високих результатів можна. Для цього треба працювати над собою, але це – можливо.

 

Дуже важливо прийняти себе такого, як є. Це не означає, що треба сказати: “Я – негідник, і пишаюся цим!”. Треба просто усвідомити, що у будь-кого є вади, і ніхто через це не стає неповноцінним чи неправильним. Кожна людина – унікальна й неповторна, і в цьому якраз полягає краса життя. Варто розуміти, що будь-хто може розвиватися, ставати кращим, змінюватися у бік власного ідеалу.

 

Думка сторонніх про мене – це не Я.

 


 

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…