День жалоби

Цей “святковий” день, День української мови і писемності – як глум. Як знущання з тих, хто ще не забув рідної мови і намагається її зберегти в притомному стані.

Українськомовні люди в Україні живуть на становищі емігрантів, бо звідусіль і постійно чують іноземну мову, змушені доводити комусь своє право говорити рідною мовою, боротися за те, щоб їх розуміли – на своїй землі. У своїй країні.

“Не на часі”, “какая разніца”, “рускоязичниє на пєрєдовой” – провідні мотиви українського сьогодення. Не знаю, хто ще в світі може зрозуміти українця, який в столиці держави України опинився в еміграції. Можливо, ірландець чи шотландець. Може, баск і каталонець. Імовірно, що якийсь рідкісний білорус, якщо такі ще є.

Сьогодні – свято. Вбирайтеся у жалобне.

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…