«Даґбладе»: Москва просто так не відмовиться від свого впливу

Коли Норвегія (і весь західний світ. – УП) святкує Різдво, російська й українська церкви копають окопи перед православним Різдвом, пише в норвезькій “Даґбладе” Мортен Странн.

“За кілька годин до Різдва за юліанським календарем, в ніч з 6 на 7 січня, Православна церква України отримає томос від Вселенського патріарха Вартоломея. Це означає, що Українська Церква отримує офіційне визнання від Константинополя як самостійної церкви в православній сім’ї.

Дзвіниця собору Святої Софії у Києві
Дзвіниця собору Святої Софії у Києві. Фото – Український Простір

Але це також означає оголошення війни. Не тільки між українською і російською церквами – це загальна духовно-культурна війна між Україною і Росією. Небеса почали розверзатися, коли Російська церква в листопаді розірвала стосунки з православним світом на знак незгоди з планами Вартоломея визнати Українську церкву. Власне, це був розкол – третій великий церковний розкол за майже двотисячолітню історію християнства, після розколу між Східною і Західною церквами 1000 років тому й Реформації Лютера 500 років тому. Це історична подія з великої літери.

А раз розверзлося небо – здригається і земля. В Україні близько 12 тисяч парафій Московського патріархату. Всі вони – потенційні місця битв. Хто отримає церкви й ікони, коли громади почнуть боротися за приналежність до київської чи московської церкви? І тут боротьба за душі перетворюється на боротьбу за будівлі й майно. У Москві ж зразу дали зрозуміти, що створення автокефальної української церкви викличе потоки крові.

Політика в цій церковній боротьбі ледь прикрита богословським фіговим листочком, таким маленьким, що його ледь видно при денному світлі. І українська, і московська церкви мають одну історію, походять з одного кореня. Політичність проекту Української церкви підкреслюється тим, що Президент України Петро Порошенко виступає чи не головною рушійною силою в отриманні церковної незалежності. Саме він оголосив про створення нової української церкви 15 грудня. І саме Порошенко разом з новим молодим митрополитом Київським Епіфанієм поїде 6 січня в Стамбул, щоб отримати томос.

Але політичний характер церковної боротьби також глибоко логічний. Для України очевидно, що вплив Московського патріархату треба послабити. Російська церква офіційно не визнається прямим продовженням російської влади і президента Путіна. Але церковний і націоналістичний характер путінізму ідеологічно послідовні. Оскільки ж Московський патріархат досі має вплив на мільйони українців, російський націоналізм має ідеологічний голос в українській культурній боротьбі – це в той час, коли країни фактично воюють. З українського погляду це, м’яко кажучи, неправильно.

Але Москва просто так не відмовиться від свого впливу. Путін не раз заявляв, що готовий захищати російську мову й те, що він називає “російсько-культурним” – у будь-якій ситуації. Це сигнал, що храми, підпорядковані Московському патріархату, можуть стати полем бою. Наприклад, найсвятіший монастир України – Лавра в центрі Києва – фактично належить Московському патріархату, хоч юридично – українській державі. Так, тут може пролитися кров. І, до речі, з Різдвом Христовим”.

Поділитися:
  • 27
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    27
    Shares


Телеграм-канал Мова й історія