Чи зникне українська мова?

Питаннями майбутнього мов узагалі і конкретної мови зокрема переймається чимало фахівців і аматорів. Причина цього – виняткова важливість мови для людської самоідентифікації і соціалізації.

Традиція прогнозувати

Прогнозів розвитку мовної ситуації у світі багато, більшість з них дуже цікаві, хоча й далеко не всі можуть похвалитися точністю.

Скажімо, Девід Крістл у “An English Family of Languages” і “What is Standard English?” наводить цікаві дані про зауваження Якоба Гріма, який 1852 року писав, що англійська мова невдовзі буде найбільше вживаною мовою світу. Як бачимо, всі “невдовзі” вже давно минули, а англійська не стала панівною мовою у світі.

Згідно з іншим прогнозом (1873 року) до 2000 року у світі мало бути 1,84 млрд носіїв англійської мови. Станом на 2016 рік відповідно до даних одного з найавторитетніших джерел у лінгвістиці – Ethnologue – носіїв англійської у світі всього 942 533 930 осіб, при цьому для 339 370 920 це перша мова, і для 603 163 010 осіб – друга. Тобто, прогнозисти помилилися усього вдвічі. А за кількістю носіїв англійську випереджає навіть іспанська.

Відомо також про думку Ноа Вебстера, який наприкінці XVIII ст. вважав, що протягом кількох поколінь (близько 50-70 років) британський і американський варіанти англійської мови набудуть багатьох відмінних рис, а з довшим плином часу відрізнятимуться вже як голландська й німецька мови. До речі, Вебстер вважав це не лише неминучим, а й позитивним явищем.

У 1877 році британець Генрі Світ стверджував, що за сто років англофони Північної Америки, Британських островів і Австралії вже не розумітимуть одне одного, оскільки всі ці мовні регіони розвиватимуться ізольовано в особливих умовах.

Зараз бачимо, що кожен з цих лінгвістичних ясновидців влучив пальцем у небо, бо хай як, а американці, британці й австралійці досі розуміють одне одного (а з розвитком інтернету – що далі краще), при цьому англійська посідає важливе, але не панівне становище у світі.

Єдина мова

Згадаймо й інший напрям лінгвістичного прогнозування – “єдина світова мова”. Іще Вольтер казав, що різномовність – одне з нещасть людства. Адепти єдиної мови вважали, що усунення мовних відмінностей, подолання мовного бар’єру дасть змогу жити в мирі й злагоді всім людям на землі. Популярна свого часу мова волапюк (авторства Йоганна Мартіна Шлейєра, що виросла з “Проекту всесвітньої мови і всесвітньої граматики для освічених людей всіх націй Землі”), або логічна й дуже поширена зараз “міжнародна мова” польського жида Людвіка Заменгофа, яку ми знаємо під назвою есперанто – свідчення такого прагнення помирити всіх людей планети. До речі, існує думка, що колись таки всі люди говоритимуть однією мовою. Просто ще ніхто не знає, якою саме.

З погляду майбутнього мов дуже цікавою бачиться ситуація в колишній Югославії. Одна з офіційних мов СФРЮ – так звана сербохорватська – після розпаду федерації перестала використовуватися і фактично на її місці постало чотири мови: боснійська, сербська, хорватська і чорногорська. Якщо ж зважати на те, що тривалий час діалектом сербської/сербохорватської вважалася ще й македонська мова, існування якої офіційно проголосили тільки 1945 року, – виходить цілих п’ять мов на місці одного штучного мовного конгломерату.

Щодо цих мов теж існують прогнози, що невдовзі їхні носії майже не розумітимуть одне одного, хоча зараз їм ще не треба перекладати з однієї мови на іншу.

З іншого боку, чимало лінгвістів прогнозують усім цим мовам, включно з сербською, відмирання вже досить скоро, протягом 50-60 років. Хоча поки що вважається, що мови, якими говорить понад мільйон людей, мають шанс на збереження.

Невтішні прогнози лунають і щодо української мови: на думку фахівців, українська може зникнути вже до 2060 року. Це досить сумнівно, але безперечно те, що без цілеспрямованих зусиль усіх прошарків українського суспільства українська мова зникне значно швидше, ніж нам хочеться.

Українці – один із найчисленніших слов’янських народів, але зараз українська мова представлена навіть серед слов’янських народів значно гірше, ніж польська, і в дечому навіть гірше, ніж чеська. На діаграмах нижче ви можете бачити порівняння показників слов’янських мов за кількістю мовців (величини приблизні, за даними англомовної Вікіпедії), кількість статей слов’янськими мовами у Вікіпедії та кількість сайтів у мережі слов’янськими мовами (за даними Alexa.com; не враховуються мови, кількість сайтів якими не досягає показника 0,1% від загальної кількості сайтів у мережі).

Як бачимо, українськомовний сегмент відстає від польськомовного, а за кількістю сайтів – навіть від чеського, словацького, болгарського, і перебуває на одному рівні з такими “нечисленними” мовами як сербська, хорватська й словенська. Чому? Бо більшість українських сайтів – російськомовна, і працюють вони на поширення не української мови, а російської. Саме завдяки українським російськомовним сайтам російська вийшла на друге місце за поширенням в інтернеті. Це не погано, а ось те, що українська представлена так слабко – погано. Польська ж мова, чеська, словацька представлені значно краще, бо – поляки себе поважають, як і чехи, словаки, та інші народи.

Де вихід?

Вихід – цілеспрямована праця кожного українця на утвердження і поширення материнської мови. Це і створення цікавої, корисної, цінної інформації, літератури, науково-популярних творів, пісень, фільмів, і багато іншого. Навіть те, якою мовою ми набираємо запити в пошукових системах, якою мовою налаштовані наші телефони й комп’ютери – все це має значення і впливає на те, чи зникне українська мова, чи розвиватиметься далі. Нам здається, що наша мова – витривала й вічна, але насправді це дуже тонка й чутлива система, і теперішня ситуація жорсткого російщення може привести до руйнування українського мовного простору навіть за кілька десятиліть.

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…