Чи ж варто письменнику опускатися до середнього рівня?

Як слід писати книжки: красивою літературною чи звичайною розмовною мовою? Дискусія давня, але досі не закінчена.

Нещодавно щодо цього висловився і пан Андрій Кокотюха.

kokotyuka

З погляду письменника Кокотюхи, якому треба, щоб його книжки якомога більше продавалися, це правильно: не варто перевантажувати широкі маси філологією, бо ще покинуть читати. Не всім же під силу подолати книжку, написану вишуканою мовою. Краще писати лексиконом гопоти й колективного сільськогосподарського підприємства – тоді людям буде понятно.

Якщо вважати, що писання книжок – лише спосіб заробити гроші, а читання книжок – лише спосіб розважитися, тоді Кокотюха правий.

Але всякі дивні люди – не-кокотюхи, які закладали підвалини української літератури, чомусь вважали, що література має насамперед соціальну, виховну роль. Крім усіх інших завдань література – і письменник – має ще й піднімати читача на якийсь новий, вищий рівень, а не опускатися до середнього чи й нижче середнього рівня, аби бути “для мас прийнятним”. А книжка нудна не від “філологічної” мови, а від того, що письменник – нездара. Якщо йому більше нема чим захопити читача, крім матюків і сленгу, то хіба ж мова в тому винна, хіба не письменник винен?

Якщо говорити саме про українську мову – вона й так достатньо постраждала від зовнішніх утисків, тому стає вдвічі неприємніше, коли проти неї чинять диверсії ще й свої. Можливо, декому варто почитати оповідання Германа Гессе “Tragish” – там якраз ідеться про примітивізацію мови подібними “діячами пера”.

Володимир Криницький

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір