Можна сказати, що загалом експерти сходяться на думці: висунення Кошулинського - заявка не стільки на президентські амбіції, скільки на повернення до Верховної Ради. Таким чином, очевидно, що до планів націоналістичного блоку перемога в президентських виборах не входить.

П’ять націоналістичних партій висунули кандидатом у президенти Руслана Кошулинського. Дехто з політологів оцінив це як фактичну відмову від участі у виборах.

Руслан Кошулинський має певний досвід у політиці. Також зараз у нього є певний  позитивний імідж серед невеликої частини націоналістичного електорату. Але для хорошого результату в масштабах України цього замало. І мені здається, що висуненням Кошулинського націоналістичний блок усунувся від виборів президента, націлившись на парламентську кампанію

Чи варто було висувати Кошулинського? Для багатьох і експертів, і виборців він – точно “непрохідний” кандидат, який не вийде до другого туру.

Зокрема, таку думку висловив політолог Вадим Сосновський.

“Руслан Кошулинський має певний досвід у політиці. Також зараз у нього є певний позитивний імідж серед невеликої частини націоналістичного електорату. Але для хорошого результату в масштабах України цього замало. І мені здається, що висуненням Кошулинського націоналістичний блок усунувся від виборів президента, націлившись на парламентську кампанію”, – каже пан Сосновський.

З цим згоден і директор Центру розвитку суспільства Ігор Харченко:

“Якщо розглядати цю ситуацію з точки зору перспективи, то це правильний крок. Приціл цієї кампанії – парламентські вибори 2019 року”.

Експерт Центру структурної політології “Вибір” Лілія Брудницька наголошує, що інший кандидат міг би бути ще більш невдалим.

“Спрацювала політична арифметика. Для “Свободи”, можливо, принциповою є не стільки перемога на президентських виборах, скільки повернення у парламент у результаті виборів до Верховної Ради. Якби ВО “Свобода” висунула Олега Тягнибока, за нього віддали б голоси на обидвох виборах лише симпатики “Свободи”. А за них нині активно змагатимуться Андрій Садовий та “Самопоміч”, як на президентських, так і на парламентських виборах.

Щодо конкретно Руслана Кошулинського як кандидата - він має особливість, якої бракуватиме Андрію Садовому та ще можливим конкурентам на правому ідеологічному полі - зв'язок із заробітчанами, бо він сам колись був таким.

Існує ризик низького результату в обох виборчих кампаніях. Інший кандидат частково оновив би бренд “Свободи”, частково обнулив би негатив попередніх років та розширив простір для маневру, зокрема, для передвиборчих альянсів. Що, власне, і відбулося. З таких позицій Руслан Кошулинський є технічно вдалим кандидатом. Тому це однозначно не відмова від участі у двох виборах, а, навпаки, заявка на активну і результативну участь.

Тепер про непрохідність Руслана Кошулинського. Ніхто, мабуть, від нього не очікує потрапляння у другий тур. Більше того, жоден кандидат, навіть від гіпотетичного альянсу “Свободи” та “Самопомочі”, не міг би претендувати на другий тур, адже на правій ідеології будують свої передвиборчі кампанії ваговики перегонів: Петро Порошенко та Юлія Тимошенко, патріотичні, націоналістичні ідеї у тому чи іншому вигляді використовують у своїх кампаніях навіть “біло-блакитні” опозиціонери. Конкуренція висока, тож максимальний результат тут можливий у вигляді потрапляння у першу п’ятірку за результатами першого туру, а коли говорити реально, то це 6-8 місця.

Щодо конкретно Руслана Кошулинського як кандидата – він має особливість, якої бракуватиме Андрію Садовому та ще можливим конкурентам на правому ідеологічному полі – зв’язок із заробітчанами, бо він сам колись був таким. Це заявка на нині розпорошений електоральний сегмент, який, коли його згуртувати, здатен додати до 5-7% голосів. Нині інтереси заробітчан в Україні ніхто з політиків структуровано не представляє, не кажучи вже про захист. Якщо Кошулинському це вдасться, він на багато років закріпить за правими українськими політсилами активний, мобільний та прогресивний електоральний сегмент, порівняно з яким акції “АвтоЄвросили” здадуться дитячими забавками. У свою чергу, це може призвести до впливовості правих у парламенті, та – головне – до результативності їхньої роботи. Звісно, це ідеальний сценарій, але мотиви висунення Кошулинського є прагматичними, і для правого руху це добре”.

А от політолог, експерт з комунікацій і аналітик Роман Соломонюк не погоджується з думкою про “непрохідність” Кошулинського:

“Враховуючи потенційний електорат усіх можливих кандидатів від націоналістичних сил, Кошулинський за певної активності прихильників націоналістів міг би набрати 8% і більше, і навіть вийти у другий тур. На виборах міського голови Львова у 2015 року при стартових позиціях у 2-3% він набрав 36,86%, тобто приблизно у 12 разів більше. Тому і сьогодні Кошулинський може здивувати”.

Можна сказати, що загалом експерти сходяться на думці: висунення Кошулинського - заявка не стільки на президентські амбіції, скільки на повернення до Верховної Ради. Таким чином, очевидно, що до планів націоналістичного блоку перемога в президентських виборах не входить.

Політичний оглядач Павло Сергієнко порушує й інші запитання:

“Чи правильно зробили націоналістичні сили, що висунули саме Руслана Кошулинського, а не когось іншого, наприклад, Олега Тягнибока? Чи не припустились вони фатальної помилки? Чи не краще було б висунути, приміром, Юрія Іллєнка, який, на думку багатьох політологів, сильніший за Кошулинського? Розмірковувати на цю тему можна безкінечно, але зараз правильну відповідь знайти важко, вона проявиться лише в ході подальшої політичної практики.

Як на мене, то в такому рішенні на сьогодні правильним видається лише одне: що не висунули Тягнибока. Бо переконаний, що максимальний рівень прихильності виборців для нього вже позаду. І якщо вже прийняти визначення «завідомо непрохідний кандидат», то воно більше підходить саме йому, а не Кошулинському – хоча б тому, що відсоток голосів, який він набере в першому турі нам ще невідомий, а Тягнибока в 2014 році – 1,3%.

У контексті сказаного є ще два нюанси. Перший. Порівняємо Р. Кошулинського з так званими прохідними Ю. Тимошенко, П. Порошенком, В. Зеленським тощо. Перша кілька днів тому заявила, що в разі невиконання своїх обіцянок (а вони, ми знаємо, гіпертрофовано популістські) піде у відставку. Це що?! Кине країну, яка веде війну, в горнило ще одного внутрішнього протистояння, чи безсовісно бреше?! А П. Порошенко на Софіївській площі на мітингу, присвяченому томосу, тобто публічно, виголосив: «Прощай, немытая Россия!» Хіба може президент говорити такі слова на адресу сусідньої країни, від сусідства з якою нікуди не дітися? Та зміцнюй ти економіку і збройні сили, і якщо сусід посягне на твою землю, дай йому по зубах так, щоб більше не посягнув. Ти ж президент – думай, що кажеш, бо через твої слова десь зайвий раз вистрелить ворожий танк і в якомусь українському селі матері привезуть загиблого сина-солдата (свого ти ж туди не послав!). Про Зеленського і говорити не хочеться. Каплін? Це той, що обіцяє знизити ціну на газ в 4 рази? Повна шизофренія!

Кошулинський у деяких питаннях, можна сказати, трошки або навіть дуже слабкий, але, на відміну від багатьох інших кандидатів, цілком нормальний і політично адекватний чоловік. Думаю, що він ще й має потенціал розвитку.

Другий. Дуже багато виборців хочуть проголосувати за найбільш рейтингового кандидата, вони тоді начебто вгадують цифру, яка випаде і їм від цього добре, відчувають себе переможцями. Тому в таких виборців й розруха в головах. А суть у тому, що вибори президента – це не спортлото. Голосувати, принаймні у першому турі, треба не за прохідного, а за того, кого ти вважаєш найбільш гідним. І нехай тоді буде те, що буде”.

Можна сказати, що загалом експерти сходяться на думці: висунення Кошулинського – заявка не стільки на президентські амбіції, скільки на повернення до Верховної Ради. Таким чином, очевидно, що до планів націоналістичного блоку перемога в президентських виборах не входить.

Поділитися:
  • 24
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    24
    Shares

Leave a Comment