Чи треба Україні переходити на латиницю: думка мовознавця

Одна з найпопулярніших в Україні дискусій, яка періодично спалахує в інформаційному просторі, зокрема у соціальних мережах – перехід з кириличної абетки на латинську.

Ця тема багатьох бентежить і якщо з’являється новий інформаційний привід, то абеткова дискусія вибухає. Ця тема для нас не нова. Абеткові війни в Україні ведуться щонайменше від ХІХ, коли в підавстрійській Галичині кілька разів намагалися перевести, як тоді казали, русинську мову на латинську абетку і через це спалахували суперечки.

Але цей досвід актуальний не лише для України. Дев’яносто років тому, в листопаді 1928 року, абеткова реформа почалася у Туреччині. Тоді лідер Турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк ініціював перехід турецької мови з арабської абетки на латинську. Про те, як це відбувалося і які мало наслідки, Радіо Свобода поговорило з мовознавцем, перекладачем Олександром Кучмою, який зараз перебуває у Туреччині.

– Як і коли в Туреччині виникло питання про перехід з арабської абетки на латинську?

– Питання про перехід з арабської абетки на латинську виникло у 1920-х роках. Хоча необхідність назріла значно раніше. І десь із середини ХІХ століття були спроби реформувати арабську абетку, бо вона не дуже відповідала потребам турецької мови.

У турецькій мові вісім голосних, арабська абетка має три літери на позначення голосних, причому – на позначення довгих, а турецька взагалі не має розрізнення на довгі та короткі голосні. Крім того, арабська має низку звуків, які не мають відповідників у турецькій мові, зійшлися в одному й тому ж звуці, а використовувалися три різних літери треба було, коли вчишся писати, запам’ятовувати арабське написання слова, яке ні з чим у турків не співвідносилося вже на той час.

Три літери на позначення «с»: тверде наголошене, звичайне «с», міжзубне. Пересічному туркові, який вимовляє його як звичайне «с» дуже важко було запам’ятати, де яке писати. І ціла низка якихось таких правил. Тому грамотність в Османській імперії була не на високому рівні, якщо брати загалом.

Питання про реформу абетки назріло давно. І від середини ХІХ століття до 1920-х років були спроби реформувати саму абетку. Змінювали правила правопису, але це призводило до ще більшого хаосу. Тому що книжки, видані з інтервалом у декілька десятків років, мали різні правила читання і це не покращувало ситуації.

– З огляду на турецький досвід, що б ви сказали про українські дискусії з приводу доцільності абеткової реформи в Україні?

– Як на мене, такого роду реформа в Україні абсолютно недоцільна. І ті розмови, які ведуться, мають виключно політичний характер, майже завжди неприємний, нечистий. Річ у тім, що в українській мові правила правопису в порівнянні з тим, що було в османській – це просто небо й земля.

У нас абетка не так давно була розроблена, упродовж ХІХ століття вона знаходила себе й таки знайшла. У нас вона фонетична, зручна, вироблені шрифти друковані й рукописні. Вона пристосована до української мови.

Перехід на латинку зараз, як на мене, нічого не дасть, а навіть забере. Ті проблеми, про які я казав: масив інформації, який вже виданий, втратиться за 15-20 років. Крім того, це не таке дешеве задоволення і якщо почати подібного роду реформу без економічного підґрунтя, вона може захлинутися й вийде знов-таки хаос. Я не бачу у цьому потреби.

Поділитися:
  • 127
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    127
    Shares
* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір