20 червня, починаючи з 2001 року, у всьому світі відзначають Всесвітній День біженця, після того, як його офіційно затвердила Генеральна Асамблея ООН.

Утім, у новітній історії України проблеми тих, хто змушені були полишити власні домівки й рятуватися втечею до безпечніших місць, ніколи не були такими злободенними, як нині. Про це і йшлося на прес-конференції «Біженці в Україні: проблеми та виклики», організованій Коаліцією з протидії дискримінації в Україні та Центром інформації про права людини, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Європейської Комісії.

«В України останні часом відбулися безпрецедентні явища – іноземна інтервенція, окупація, тероризм, АТО. І не політичні наслідки, а, насамперед, соціальні й призвели до великої кількості внутрішньо перемішених осіб. Таких громадян України тепер називають вимушеними переселенцями, що підкреслює мотиви їх переміщення – вони вимушені залишати свої домівки, щоб зберегти власне життя та життя близьких, щоб уникнути насилля та політично мотивованого переслідування за свої переконання», – зазначає Ольга Скрипник, голова Центру громадянської просвіти «Альменда».

Максим Буткевич

На її думку, передовсім, недостатньою є нормативно-правова база, яка має бути адаптована до нових, важких реалій. Громадянська активістка, зокрема, твердить, що прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є декларативним та не вирішує проблем захисту внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Сьогодні потрібні негайні дії держави щодо створення відповідної законодавчої бази для забезпечення реалізації прав ВПО. Головні їх проблеми – житло, реєстрація, працевлаштування, захист майна та ін. – досі залишаються майже невирішеними.

Натомість, за словами Максима Буткевича, співкоординатора Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія», останні події в Україні попри їх трагічність водночас дали надію на те, що різні інституції, поміж якими – й інститут притулку, стануть якісно іншими, й Україна почне, нарешті, виконувати свої зобов’язання у цій сфері. І хоча ми бачимо, що державні практики щодо шукачів притулку, на жаль, не зазнали системних змін – громадські організації й надалі будуть наполягати на необхідності важливих реформ у цій сфері, й готові брати у них участь. Сьогодні, громадські ініціативи мають конкретні пропозиції щодо того, як, нарешті, зробити систему надання притулку в Україні інструментом захисту, а не тої лише формально існуючої інституції, якою вона була дотепер.

Утім, на жаль, термін «біженець» з’явився зараз у повсякденному обігу передовсім не через тих, кого законодавство визначає «біженцями», а через мешканців України, які змушені виїхати з окупованих чи небезпечних територій до спокійніших регіонів (і кого вірніше кваліфікувати як «вимушених переселенців» або ж «внутрішньо переміщених осіб»).

Водночас, і в суто практичній площині українським органам влади і громадянам слід було би готуватися до вирішення дедалі складніших проблем все більшої й більшої кількості переселенців. Приміром, співзасновниця громадської ініціативи «Восток СОС» Юлія Красільникова попереджає: «Кількість переселенців зростає, проте масштаби на даний момент ще не критичні. Варто врахувати, що багато людей поки що не усвідомлюють небезпеки й переміщуються тільки в межах Донбасу в тамтешні більш спокійні регіони, де поки не ведуться бойові дії. Однак, якщо ситуація загостриться і в тих районах, то Україна виявиться не готовою зустріти таку кількість переселенців. Але на даний момент жодна з сфер для переселенців зі Сходу не врегульована. Що б не намагалися робити люди, в будь-якій сфері їх чекатимуть проблеми й перешкоди. На жаль, людям, що перебувають в стресовій ситуації, які втратили тимчасово або постійно будинок, держава сьогодні не в змозі полегшити долю, а тільки створює бюрократичні труднощі».

Відтак громадянські активісти наголошують: здатність впоратися з новою, трагічною сторінкою новітньої української історії є не лише обов’язком громадян, – а й тестом, чи може українське суспільство подбати про тих, хто потребує захисту й притулку, про дотримання їх прав, і дати їм змогу будувати далі своє життя у вільній країні, яка справді поважає права і свободи всіх, і здатна забезпечити притулок усім, хто його потребує.

Ігор Галущак
igala@ukr.net

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Leave a Comment