4000 гривень за 10 хвилин розмови по Skype

Це майже неймовірно, але таке буває. І за певних умов це може статися з кожним, і не одного разу. Але про все це – докладно й по порядку.

Зображення: radymo.com
Зображення: radymo.com


У багатьох блогерів-фрілансерів бувають клієнти, з якими можна кілька місяців спілкуватися електронною поштою чи аською, розробляти плани й стратегії, деталізувати й уніфікувати задуми, але… не дочекатися від них жодної копійки. Листи так і залишатимуться листами.

Були такі потенційні клієнти і в мого друга – веб-дизайнера з непоганим досвідом роботи й портфоліо. Одного з тих клієнтів влаштовувало все: досвід виконавця, приклади його робіт, ціни на його послуги, все… але він хотів зустрітися віч-на-віч. Мій друг – назвімо його М. – людина досить зайнята, витрачати час на дорогу до центру міста, очікування в кав’ярні й зворотній шлях йому не надто зручно, тож він здебільшого спілкується з клієнтами електронними засобами. Скажімо, між телефонним дзвінком і СМС він вибере СМС, а між СМС і електронною поштою – звісно, пошту.

Але цей останній клієнт ну ніяк не погоджувався на ті умови, які М. йому пропонував, бо все жадав зустрітися з виконавцем робіт для особистої розмови. М. був дуже засмучений цією обставиною, але замовлення було вигідне з усіх боків: і фінансово, бо лишень завдаток складав 4 тис. грн., і для творчої реалізації дизайнера, та й додати до свого портфоліо факт співпраці з солідною компанією – мрія кожного фрілансера.

Зрештою, М. пристав на мою пропозицію поспілкуватися із замовником по Skype. Сталося диво: за 10 хвилин відеоспілкування вони погодили усі питання, котрі не могли вирішити протягом 2-х місяців, а ще через 40 хвилин на банківську картку М. клієнт переказав завдаток у 4000 гривень!

Після цього ми кілька разів обговорювали з М. цю ситуацію, і прийшли до висновку, що незважаючи на всю зайнятість і технічну грамотність блогерів/дизайнерів/фрілансерів, небажання зустрітися із замовником вилазить боком. Хоча я теж не дуже полюбляю спілкуватися із клієнтами не електронною поштою. Це те, чого побоюються багато наших колег: контактувати віч-на-віч.

Але ми були просто вражені тим, як швидко й легко вирішилися питання, над якими до цього доводилося битися тижнями – й лише тому, що клієнт побачив обличчя дизайнера й почув його голос.

Ми сиділи й думали, скільки замовлень ми втратили через те, що не знайшли сили для особистого спілкування з потенційним клієнтом, бо ми воліли спілкуватися лише електронною поштою. Ми вважали, що саме так мають спілкуватися технарі. Виявляється, це була помилка.

Звісно, нам зручно працювати увесь день у піжамі й капцях, маючи під рукою чашку кави й булочку, слухати в навушниках улюблену музику, мати можливість час від часу лягти на диван і говорити з клієнтами через аську або пошту замість того, щоб зустрічатися на каву. Це дуже безпечно і легко. Зрештою, хіба не для цього ви погодилися бути постійно на зв’язку, щоб зі своїм коханим ноутбуком лежати в ліжку й одночасно працювати, перебуваючи в мережі не лише за робочим столом, а й навіть у туалеті? Звісно, саме для цього. Для багатьох із нас мережа – це все, а відсутність wi fi – катастрофа.

Але іноді просто необхідно показати своє обличчя й сказати щось голосом. Іноді людям для того, щоб вам довірити свої гроші треба побачити вас вживу. І Skype пропонує нам “випити чашечку кави” з клієнтом, не виходячи зі своєї кімнати, де ви звикли працювати.

Якщо ви почитаєте книжки, написані великими бізнесменами, статки яких вимірюються мільярдами зелених папірців, ви зауважите, що усі найбільш значні угоди укладалися під час партій у гольф чи теніс, або за вечерею у ресторані, чи під час спільної прогулянки у парку. Неодмінно – віч-на-віч. Укладання угоди вимагає атмосфери довіри одне до одного, а де може бути більша довіра, ніж коли люди грають во дну улюблену гру? Так, Skype не дасть вам можливості закотити м’яча в лунку, але це все одно краще, ніж ховатися за літерами й пікселями.

Чому досі особиста зустріч більше сприяє домовленостям, ніж листування в пошті?

Цьому є кілька причин. По-перше, люди – істоти соціальні, їм необхідно спілкуватися з іншими людьми, отримувати від них підтримку, визнання, поради, схвалення тощо. Люди створюють сім’ї, зустрічаються з друзями, грають в ігри (пам’ятаєте, свого часу Йоган Гейзинга вважав, що наш вид має називатися Homo Ludens – «Людина, що грає»?). Люди вигадали життя в суспільстві, і воно в цілому налаштоване саме таким чином.

По-друге, електронна пошта все ще є новим і незрозумілим явищем для багатьох людей. Вони читають новини й дивляться фільми в Інтернеті, але не довіряють електронній пошті як засобові зв’язку. Навіть якщо вони використовують її вже протягом десяти років, багато людей не почуваються у пошті “як вдома” – коли вони росли й виходили на самостійну дорогу, нічого подібного ще не було. Для них найголовнішим засобом спілкування є розмова.

По-третє, люди вірять один одному не через слова (“кожне слово промовлене – брехня”), а через жести, міміку, інтонації тощо. Невербаліка є набагато важливішою у багатьох випадках, ніж формальна логіка.

І останнє: особиста розмова допомагає набагато швидше порозумітися. Як це сталося у випадку, про який я вам розповів на початку цього допису.

Як на мене, це досить виразна ілюстрація того, як особисте спілкування допомагає у просуванні своїх послуг і навіть себе-бренду.

Буду вдячний за будь-які зауваження чи доповнення до цієї розповіді. Чи мали ви подібний досвід у своїй роботі?

* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір




Loading…