165 років Миколі Аркасу, автору «Історії України-Русі» та опери «Катерина»

7 січня відзначатиметься 165-річчя Миколи Миколайовича Аркаса – видатного українського культурно-освітнього діяча, письменника, композитора, історика.

Його життя і діяльність тісно пов’язані з Одесою.

Народився Микола Аркас 7 січня 1853 року у Миколаєві в сім’ї адмірала Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса.

Батько Миколи Аркаса був одим з засновників Російського товариства пароплавів і транспорту (РОПіТ), а ще пізніше стане командувачем Чорноморського флоту.

Микола Андрійович разом зі старшим братом Захаром були активними членами Одеського товариства історії і старожитностей.

Мати Софія Петрівна (в дівоцтві Богданович) була представницею старовинного роду козацьких старшин, донька високого обер-штер-кріг-комісара Чорноморського флоту Петра Богдановича. Жінка високоосвічена, любила свою батьківщину з її звичаями і піснями, природою. Під її впливом рід Аркасів повністю був українізований. У подружжя Софії Петрівни і Миколи Андрійовича було семеро дітей, вижив лише син Микола.

Освіту Микола Аркас здобував різносторонню. Дуже рано виявилися музичні здібності. Його навчали гри на фортепіано, була призначена спеціальна кімната для занять з музики. Але тим здібностям, заняттям, ніхто не надавав серйозного значення. За родинними традиціями юнака готували до військової кар’єри, на чому особливо наполягав батько.

Грамоти навчали вчителі зі штурманського училища, офіцери-іноземці та священик. Літом мати із сином залишали місто і відпочивали у своїх родових маєтках, що були у селі Богданівка та Христофорівка, розташованих неподалік міста Миколаєва на правому березі Південного Бугу.

В десять років Миколку віддали до столичного Училища правознавства, поважного навчального закладу закритого типу, де свого часу виховувалися Петро і Модест Чайковські. Відірваний від батьківщини, був радий кожній вільній хвилині. З мамою відвідав Академію мистецтв, де навчався Тарас Шевченко, спішив до набережної в Літньому саду, вражали душу білі ночі.

Перебування у Петербурзі тривало коротко. Батько Миколи захворів, 6 грудня 1865 року родина повернулася у село Богданівку. Малого Миколку віддали вчитися до Одеської приватної гімназії братів Стародубцевих. Сонячна Одеса назавжди залишилась в його серці: море, сонце, друзі, серед них і бідняки. Часто Микола віддавав їм свої кишенькові гроші. Вчителем історії був видатний педагог, один з засновників Одеської «Просвіти» Леонід Анастасійович Смоленський. Серед викладачів гімназії був український композитор Петро Ніщинський, який відразу помітив у свого учня схильність до мистецтва, до театру, а також музичні здібності. Під впливом улюбленого вчителя почав сам оволодівати музичними знаннями, композиторськими навичками і писати музику. Ще більше полюбив творчість Тараса Шевченка, глибше почав вникати у світ поезії Кобзаря.

У своїх спогадах Микола Миколайович так згадує про свого вчителя: «Навчаючись в Одесі, я щільно був знайомий з учителем Петром Івановичем Ніщинським, цим порядним добродієм із передовими поглядами та особливим ставленням до всього українського, тому його поезія й вистави мали в нас такий надзвичайний успіх. Звідтоді у мене «проснулося» композиторство і все, що сприймало українське слово».

Закінчивши гімназію Микола Аркас вступив на відділення природознавчих наук фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Відразу завів щоденник, куди занотував пережите за день.

В університеті відвідує нелегальний гурток, який організував Андрій Желябов, студент юридичного факультету. Перечитує твори Тараса Шевченка, відчуває їх значимість для свого духовного збагачення і все більше роздумує над долею українського народу. Не були даремними і постійні спілкування з професорами І. Мечниковим, М. Сеченовим та іншими. Завдяки тим світочам поступово розкривався талант, формувався світогляд Миколи Аркаса як українця.

Під час навчання в університеті не раз випадало виступати на самодіяльній сцені. Тут познайомився з Марком Кропивницьким і як актор-аматор навіть брав участь у виставах Одеського нового театру, яким керував сам Марко Лукич, що захоплював студентів його всебічною обдарованістю. Починаючи з студентських років і все життя Микола Аркас захоплювався кобзарським мистецтвом. Кобзарів і бандуристів запрошував до Миколаєва з усієї країни, поселяв їх у своєму домі. Від них старанно записував думи, пісні.

Після завершення навчання в університеті в 1875 році, за вимогою свого батька, змушений був вступити на військову службу у Морське відомство в Миколаєві як ад’ютант командувача флотом. Через рік отримав військове звання мічман і брав участь у морських походах в Константинополь і Галац помічником командира корабля «Заграждение».

Після повернення з походу у 24 роки одружився на 18-ти літній Ользі Іванівні Шишкіній. Саме їй Микола Аркас зобов’язаний успіхам своєї музичної творчості. Після закінчення Петербурзького музичного пансіонату Ольга мріяла про театр. «Завдячний Богові, що зустрів Ольгу Іванівну і молю його, аби дав можливість щоденно на неї молитися. Аби ти знав, куме, скільки ми вдвох попоходили попід дворами в пошуках селянських пісень; яка вона в мене терпляча і як уміє відрізнити халтуру від народної перлини!» Так тепло про дружину написав до свого кума Марка Кропивницького.

У подружжя було троє дітей: дочка Ксенія (1877-1947гг.), Син Петро (1879-1902гг.) і молодший син Микола (1880-1938гг.). Був ще один член сім’ї. Теж Микола (народився в 1898 р), позашлюбний син Ксенії, таємниця про народження якого довго приховувалася сім’єю Аркасів.

Служба М.М. Аркаса на флоті припала на російсько-турецьку війну 1877-1878 рр. Йому доводилося виконувати відповідальні доручення у зоні військових дій, за що він отримав урядові нагороди. У вересні 1877 року Аркаса призначають керуючим справами Миколаївського управління піклування про поранених і хворих воїнів. У той же рік він отримує чин колезького секретаря. Потім в його біографії йдуть канцелярські обов’язки: діловод похідного штабу царської яхти «Лівадія», діловод місцевого управління товариства Червоного Хреста. У грудні 1880 року Микола Миколайович отримує звання титулярного радника, а в січні наступного року прийшов наказ про звільнення його з посади ад’ютанта Головного командира.

У 1881 році помер батько – Микола Андрійович Аркас. Миколі в цей час виповнилося лише 29 років і всі турботи про свою сім’ю, матері, управління маєтками, лягають на його плечі. Після смерті батька він все більше приділяє уваги культурній та громадській роботі. В цей час Микола Миколайович задумав написати музику на слова Тараса Шевченка, щоб «пісня ширилась між нашим людом, щоб бачили вони те, що так тяжко і болісно накипало, накипало на його серці.» Опера «Катерина» за поемою Тараса Шевченка є найвизначнішим твором, який приніс Миколі Аркасу широке визнання. Шлях опери у друк і на сцену був нелегким. П’ять років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви й Києва і тільки 1897 року був надрукований у Миколаєві власним коштом автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство музики і лібрето були приховані криптонімом «Н. А…Ъ, а вгорі титульного аркуша присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі».

Прем’єра опери поставлена в музичній редакції Порфирія Молчанова в трупі Марка Кропивницького, відбулася 12 лютого 1899 року в Москві. Трохи згодом оперу побачили в Одесі, а 14 березня її дивився сам автор в Миколаєві.

Протягом п’яти років оперу “Катерина” побачили і почули мешканці Мінська, Вільно, Катеринослава, Одеси, Маріуполя, Луцька, Львова, Варшави. Отже, твір сягнув за межі не лише України, а й Російської імперії.

Прагнучи активізувати просвітницьку діяльність серед народних мас, Микола Аркас став ініціатором і організатором у Миколаєві товариства «Просвіта», заснованого у 1907 році. Грек по крові, а за переконанням українець, Микола Аркас не тільки обминав урядові приписи, а й різко виступав проти них. Власними рішучими діями давав приклад самочинного розв’язання справи на користь народним масам. Так, протягом двох років у селі Богданівці працювала на його кошти чотирирічна школа з українською мовою викладання. А ще для сільських школяриків написав «Букваря».

Винятково добрий, відчутливий до усякого лиха, скорий надати допомогу там, де її чекають, він витрачав на благодійні цілі чималі кошти, але з кожним роком робити це йому ставало усе тяжче й тяжче. Власна кількатисячна бібліотека з українознавчою тематикою надихнула Миколу Аркаса вивчити історію України, в ній розказати про успіхи і невдачі минулого від найдавніших часів доступною для простого читача мовою, щоб несла свідомість у широкі маси. У літературній справі йому допомагав відомий літературознавець Василь Доманицький. Книга «Історія України-Руси» вийшла друком у 1908 році за кошт автора українською мовою. Його «Історія України-Русі» по виході у світ викликала величезний резонанс; здійнялася бурхлива полеміка, в якій брали активну участь Грушевський, Липинський, Грінченко, Чикаленко, Лотоцький, Хоткевич. А поки тривала суперечка, за популярністю і накладами «Історія України-Русі» стала конкурувати з Шевченковим «Кобзарем». Вона відіграла величезну роль у становленні національної свідомості та історичної пам’яті українців.

Своє враження від «Історії України-Русі» автору висловив відомий український діяч Євген Чикаленко: «Ваша книжечка після «Кобзаря» єсть найкорисніша. Вона розходиться добре, з великим інтересом, будить любов до свого краю, його минулого і пробуджує надії на будуще».

Помер Микола Аркас раптово, сповнений нових творчих задумів, що так і залишилися нездійсненними. Сталося те 13 березня 1909 року, коли автору опери «Катерина» та «Історії…» було лише 56 років. Після смерті Миколи Миколайовича сім’я подарувала херсонському музею колекцію старожитностей, монет, документів та книг, а в 1919 році емігрувала за кордон. Невдовзі там з’явилась робота наймолодшого Миколи Аркаса «Історія Північної Чорноморщини».

Якщо М.М. Аркас виступив генератором української ідеї, то його син воював за неї. Син Микола Миколайович Аркас (другий) народився в Миколаєві в 1880 році. У 1897 році він закінчив Кадетський корпус. Служив у російської армії. У 1917 році вступив в українське військо, був командиром кінного відділу в складі куреня Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Брав участь у звільненні станції Затишшя від денікінців влітку 1919 року, з 1920 року був в еміграції в Закарпатті, помер в 1938 році в Хусті.

Слід відзначити, що для увічнення пам’яті про Миколу Миколайовича Аркаса за останні роки зроблено певні зрушення. Його біографія з’явилась серед видатних випускників Одеського університету, присвяченому 150 річчю ОНУ імені І.І. Мечникова, а під час декомунізації одна з вулиць Малиновського району перейменовано на вулицю Аркаса.

Василь Вельможко
краєзнавець

Поділитися:
* * *
Отримуйте новини там, де вам зручно:
Facebook / Твіттер / Український простір